Доленська подорож до рідного дому
Морозним грудневим ранком Соломія та її чоловік Богдан вирушили до невеличкого містечка Верховина, щоб відвідати батьків Соломії. Сніг скрипів під ногами, а небо, затягнуте важкими хмарами, обіцяло хуртовину. Попереду чекала довга дорога, сповнена тривог і непередбачуваних подій. Батьки вже нетерпляче чекали, і, як тільки машина зупинилася біля знайомої хати, їх зустріли теплі обійми та радісні вигуки. Разом вони зайшли до затишного дому, де на столі вже димилися гарячі страви. У хаті пахло свіжою випічкою, а в грубці тріщали дрова, створюючи атмосферу спокою.
Батько Соломії, Тарас Іванович, забрав Богдана до вітальні, щоб обговорити «чоловічі справи» — політику, машини, рибалку. Соломія ж із матір’ю, Ганною Тарасівною, залишилися на кухні, де за чашкою чаю, як то буває, почали говорити про найпотаємніше. Мати хвилювалася: чому молоді досі не думають про дітей? Соломія, посміхаючись, заспокоювала:
— Усе буде, мамо, не хвилюйся. Ще рік — і ми вирішимо це питання.
Але в її голосі відчувалася нерішучість, а в серці — невиразний тривожний передчуття. Ніч обгорнула хату, і за вікном завивав вітер, пророкуючи наближення заметілі. Соломія притулилася до Богдана, і його обійми були такими ж ніжними, як у перші роки їхнього кохання. Вона засинала, відчуваючи себе в безпеці, але десь у глибині душі прокидалося передчуття лиха.
Ранком їх розбудив аромат свіжозвареної кави та рум’яних млинців. Соломія вмилася крижаною водою, зітхаючи решти сну, і підійшла до чоловіка. Богдан, потираючи плече, раптом скрикнув від болю. Його обличчя перекривилося, і Соломія завмерла, охоплена страхом: щось було не так.
— Це знову плече, — пробурмотів він, намагаючись посміхнутися. — Пройде, як завжди.
Ганна Тарасівна, почувши їхню розмову, принесла домашню мазь та теплий шарф. Вправно перев’язала руку зятя, примовляючи, що все буде добре. Але Соломія бачила, як він зморщується від болю, і її серце стиснулося від тривоги.
— Соню, схоже, за кермо доведеться сісти тобі, — тихо сказав Богдан, коли вони залишилися наодинці.
Вона кивнула, хоча всередині все протестувало. Дорога додому обіцяла бути важкою, а після ночі заметілі це лякало ще більше. Але відступати було нікуди.
Цей рік став для Соломії та Богдана випробуванням. Новий рік вони не змогли зустріти з батьками: Богдан наполіг на важливій зустрічі з діловими партнерами, які могли відкрити нові перспективи для його бізнесу. Соломія, хоч і розуміла, що це необхідно, не могла позбутися почуття провини перед батьками. Вони вирішили відвідати їх за два тижні до свята, щоб привезти подарунки та пояснитися. Подарунки — новий смартфон для батька та теплі чоботи для матері — були ретельно запаковані, а в багажнику лежали фрукти, вино та солодощі. Як заведено в їхній родині.
Але настрій зіпсувала несподівана звістка. Напередодні поїздки Соломія отримала повідомлення: померла її колега Марія, з якою вони працювали більше десяти років. Сльози котилися по щоках, а серце розривалося від болю. Богдан обійняв дружину, намагаючись втішити, але вона знала: життя крихке, і ця думка не давала їй спокою.
Ніч перед поїздкою була неспокійною. Соломії снилися кошмари, але вранці вона не могла пригадати жодного. Лише важкість у грудях нагадувала про тривогу. Вона не сказала нічого чоловікові, щоб не хвилювати його, і вони виїхали на світанку.
На їхнє здивування, ранок видався ясним. Легкий морозець і рідкісні промені сонця пробивалися крізь хмари. Дорога в місті була слизькою, але, виїхавши на трасу, вони з полегшенням зітхнули: асфальт був чистим. Проте через сто кілометрів усе змінилося. Небо потемнішало, і почався снігопад. Машина повільно пробиралася крізь хуртовину, а Соломія міцно стискала кермо, намагаючись не піддаватися паніці.
Коли вони нарешті дісталися Верховини, батьки вже чекали біля воріт. Обійми, сміх, тепла хата — усе це на мить відігнало тривогу. За вечерею Соломія ніби повернулася в дитинство: знайомі запахи, мамині жарти, батькові оповідки. Але розмова про дітей знову змусила її відчути укол провини. Мати дивилася з надією, і Соломія, щоб заспокоїти, пообіцяла, що скоро усе зміниться.
Вночі буря розігралася не на жарт. Вітер вив, ніби оплакуючи чиїсь нездійсненні мрії. Соломія, вкрившись ковдрою, притулилася до Богдана. Його ласки були такими ніжними, що вона на мить забула про все. Але думка про завтрашню дорогу не давала спокою.
Вранці, після ситної сніданку, Богдан зізнався, що плече все ще болить. Соломія,Соня міцно взялася за кермо, і, коли вони виїхали на дорогу, їй здалося, що хтось невидимий тримає над ними охоронну руку.
