Переїзд на нову хату – справа нелегка. Хто не знає?
Ось і Оксана з чоловіком Ігорем, нарешті купивши більшу квартиру у Львові, готувалися до переїзду після свят.
Почали збирати речі у картонні коробки, розбирали, відділяли. Щось летіло у смітник, щось бережно запаковувалось…
Дійшла черга до шафи з антресоллю. Ігор перед роботою дістав звідти коробку з ялинковими прикрасами, а заодно витяг усе, що було, і скла́в акуратним стосом. Тепер їй довелося це розбирати.
На антресолях завжди лежить те, чим не користуєшся, але й викинути не вистачає духу – раптом ще знадобиться.
Оксана взяла двотижневу відпустку спеціально для цих справ – щоб перебрати все й остаточно вирішити, що брати, а що залишити. Справа не з легких. Що робити зі шкільними щоденниками, зошитами, грамотами? За життя батьки те все зберігали, а тепер воно перейшло до неї, як родинна спадщина.
Вона сиділа біля купки старих речей і методично їх перебирала. Частина відразу опинялася у чорному сміттєвому мішку, іншу вона відкладала. І ось у руках у неї опинилася невелика дерев’яна скринька, обклеена мушлями та камінчиками, загорнена у м’яку полотняну тканину.
Це був подарунок дідуся. Він привіз його їй із відпочинку в Трускавці, коли їй, Оксанці, було десять. І скринька стала її маленькою таємницею. Тут вона зберігала найдорожчі для неї речі – пам’ятки про важливі події.
«Цікаво, чи є у Софійки щось подібне?» – подумала Оксана, але сумнівалася.
Сучасні діти надто практичні, у них немає цієї романтики. У десять років вони вже точно знають, ким будуть.
Їхнє покоління так не мріяло.
Прийшлося йти у звичайний технікум, вивчитися на бухгалтера і працювати на місцевій фабриці.
А от Ігору пощастило більше.
Він мріяв стати архітектором – і ним став.
Закінчив університет і повернувся до рідного Івано-Франківська, тепер провідний спеціаліст. Його проєкти дуже затребувані.
Софійка теж така сама – цілеспрямована. Хоча у свої одинадцять ще не вирішила, ким буде.
Оксана тримала скриньку в руках і раптом злякалася її відкрити. Що там може бути? Які дитячі таємниці?
Та всередині… Що могло бути справді цінного? Дешевий кулон на зламаному ланцюжку – мама купила його у сувенірній крамниці.
Бабусина брошка у вигляді метелика з камінчиками, два з яких вже випали.
Великий перламутровий ґудзик. Красивий, але вже не згадати, з чого він.
Губна помада у золотистому футлярі – подарована подругою у восьмому класі, а мама не дозволяла нею користуватися.
Так і пролежала.
І раптом у руках у неї опинилась оксамитова краватка-метелик! Темно-синя, дуже гарно виконана.
І спогади кинули її у минуле – на шкільний новорічний вечір, куди прийшли хлопці з іншої школи.
Чому – не пам’ятала. То їхній актовий зал ремонтували, то директор так вирішив.
Гості виступили з концертом, а потім почалися танці – перші в її житті. Який це був клас? П’ятий чи шостий? І саме тоді Оксана вперше «закохалася». Ну, якщо це взагалі можна так назвати.
Але хлопчик їй дуже сподобався, коли стояв на сцені й читав вірші – тоді вони здалися їй такими дорослими.
Ось і аркуш у клітинку, де вона їх записала. На хлопчику був темно-синій костюм і ця сама краватка. А як він проникливо говорив!
Як вона мріяла, щоб він запросив її на танець. Вона стояла в кутку в білій сукні з бантом ззаду, в атласних туфлях, вперше з розпущеним волоссям. Скільки їй було? Одинадцять? Дванадцять? Вже не згадати. Але ось це перше хвилювання досі жило в душі.
Ні, він її не запросив. І взагалі пішов із вечора швидко.
Вона з подругою теж вийшла до роздягальні. Хлопчик швидко одягнувся, знявши метелика, натягнув шапку і пішов. Дівчата спостерігали збоку. А коли повернулись, Оксана знайшла цю краватку на підлозі. Мабуть, він хотів покласти її у кишеню, але впустив.
Вона підняла її, вибігла на шкільний ґанок – хотіла повернути, але побачила, як він сів у машину, і двері зачинилися. Напевно, батьки забрали. Так вони й не познайомились більше. Вона навіть не знала, з якої він школи.
Скільки років минуло! А ця скринька зберегла цей маленький, здавалося б, незначний момент.
Всі речі повернулися назад, і вона поставила скриньку на вікно – вирішила більше не ховати.
Це її дитинство. Нехай залишиться як спадщина. Може, Софійці теж буде цікаво? Напевно, скаже: «Мамо, то все минуле! Треба жити теперішнім!»
Але помилилась.
Коли Софійка прийшла зі школи, одразу побачила скриньку, перебрала її вміст і спитала:
«Це твій архів? Звідки така краса?»
Вона дістала брошку, потім краватВона примітила, як батькові очі раптом спалахнули – і тоді зрозуміла, що метелика він упізнав.
