“Годі марнувати час, я хочу їсти! Невже другий день застуди — це причина лежати?”
Нерозуміння чоловіком найпростіших речей стало останньою краплею у долі моєї подруги. Ми знайомі з Соломією ще зі школи. Завжди вважала її сильною жінкою, але те, що вона терпіла цей шлюб три роки, досі вражає мене.
Її чоловік, Богдан, був з тих, хто звик бачити світ лише через власні очі. Болить у тебе голова чи температура під сорок? Неважливо — головне, щоб вечеря була вчасно. Для Богдана статус дружини включав функції кухарки, прибиральниці, медсестри та психологині, але сам всі ці ролі сприймав холодно і не був готовий навіть до співчуття.
Навіть коли Соломія лежала в лікарні з ускладненнями після гриппу, він навіть не провідав її. А після виписки одразу ж заявив: “Вечерю ж ніхто не готує!” Коли вона відповіла, що не спала цілу ніч, він сердито відрубав: “Оце трагедія! Втомилася… То не ледачи, а рухайся, їсти хочеться!”
Соломія встала, але не за продуктами — а до ЗАГСу. Потім зібрала речі та пошла до батьків. Мовчки, без прокльонів і скандалів. Просто пішла.
І це було правильно. Коли кохання перетворюється на огиду, залишатися поруч — означає ламати себе. Тепер Соломія знову сильна, я чую в її голосі впевненість. І вірю — попереду в неї все буде добре.
