**Перше враження**
– Мамо, знайомся, це Олеся, – трохи зніяковіло представив Остап дівчину, з якою пізно ввечері повернувся додому.
– Добрий вечір, – відповіла Галина, невдоволено окинувши несподівану гостю оком. – Як вдало ви вибрали час для знайомства! До півночі лише п’ять хвилин…
– А я ж казала Остапу, що вже пізно, – миттю знайшлась дівчина. – Та він де слухає? Такий упертий!
«Ото мастачка, – подумала Галина. – Себе виправдала, його – причорнила. Неприємна особа».
– Ну, заходьте, – зіркнула мати й, більше не кажучи ні слова, пішла у спальню.
Що їй залишалося? Виганяти єдиного сина з хати? Серед ночі! Та ще через якусь незрозумілу дівчиську! Хочуть жити разом? Нехай. Мати для того й існує, щоб захистити сина й відкрити йому очі. А вже вона, Галина, зробить це дуже швидко. І відправить Остап свою пасію геть – без жалю! Навіть зрадіє, що позбувся!
Усю ніч Галина не спала, обдумуючи план випровадження Олесі з квартири.
Ні, вона не була проти того, щоб Остап одружився. Хлопцеві вже тридцять, він цілком готовий до сім’ї.
Але не на цій же!
По-перше, вона помітно молодша. Отже, вітер у голові гуляє. Ну, яка з неї дружина? Мати? Господиня?
По-друге, її моральний облик говорить сам за себе: прийшла до чужого дому вночі, навіть не вибачилася! Фактично, звинуватила незрозуміло в чому єдиного сина…
Та ще й залишилася ночувати!
Це в неї вперше, чи для неї таке – норма?
По-третє. Ну, не сподобалась вона Галині!
Отже, й Остапові не сподобається.
І навіщо, скажіть, на неї час витрачати?
Виконувати план не довелося.
Олеся сама дала Галині повний арсенал привід, щоб розставити всіх по місцях.
Перший дзвіночок пролунав вже зранку.
Дівчина пішла у душ і вийшла звідти лише через годину.
Остап увесь цей час безпорадно метушився по квартирі. Мотушився й злився.
– Сину, що таке? – ніжно, дуже ніжно запитала Галина. – Дівчина марафет наводить, хоче тобі сподобатися…
– Та мені ж на роботу!
– Ну, постукай до неї, поясни, що вона не сама в квартирі, – запропонувала мати.
– Незручно, – відгукнувся Остап. – Потім поговорю. А ти, мам, не запізнишся?
– Я? Ні. Я вже давно привела себе до ладу. Ось, сирничків напекла. Сідай снідати.
– Я ж не вмився!
– Нічого, потім умиєшся. А поки – давай не марнуй час, підкріплюйся. Тобі ж цілий день працювати.
Остап сів за стіл.
У цю мить із ванної, з рушником на голові, вийшла Олеся. Вона була саме чарівність!
– Нарешті! – вигукнув Остап і ринув до запотілого дзеркала…
Швидко вмився, швидко поголився, швидко проковтнув найменшого сирника й, вибігаючи, кинув на прощання:
– До вечора! Сподіваюся, ви поладите.
– Остапе! – гукнула його Олеся. – Ми ж сьогодні за речами їхати збиралися!
– Поїдемо. Ввечері. Не сумуй! – почулося вже з сіней.
Галина встала, пройшла у передпокій, замкнула за сином двері, обернулася до Олесі й прямо запитала:
– Тобі не соромно?
– Ні, – усміхнулася дівчина. – А має бути?
– Остап через тебе запізниться!
– Не запізниться. Швидше за все, сяде у таксі. Не хвилюйтеся, усе буде добре.
– У будь-якому разі, запам’ятай: ти тут не одна. Якщо хочеш годину в душі стояти – вставай раніше. Добре ще, що у мене сьогодні вихідний.
– Я більше так не робитиму, – просто сказала Олеся. – Пробачте мене.
Галина навіть трохи розгубилася. Вона чекала на скандал. А тут…
– Гаразд, – невдоволено кинула вона й пішла у ванну.
Перше, що впало їй у вічі – тюбик зубної пасти. Він був розпечатаний, хоча поруч лежав старий, ще не довитрачений.
– Олесю, навіщо ти нову пасту відкрила?
– Вона мені більше подобається…
– Сподіваюся, ти привезеш свою? І свій шампунь!
– Звісно, Галино Миколаївно…
– І рушники!
– Привезу…
Як не намагалася Галина зачепити дівчину, Олеся не давала їй жодного шансу. Вона з усім погоджувалася, слухняно кивала, «запам’ятовувала» майбутні обов’язки.
Нарешті, Галина втомилася вигадувати причини для сварки й вирішила діяти напрямки.
– Навіщо ти сюди прийшла?
– Ми з Остапом любимо одне одного…
– Та ще б тобі не любити такого хлопця! Одного не розумію: що він у тобі знайшов?
– Я не питала…
– А хто твої батьки?
– Мама на фабриці працює. Швачка.
– А батько?
– Я його ніколи не бачила.
– Зрозуміло. Безбатченкова. І як ти збираєшся бути гарною дружиною моєму синові?
– Я постараюся…
– Старайся, не старайся, – нічого в тебе, доню, не вийде. Мій син тебе не любить. Йому це лише здається! Я ж його знаю! І він наГалина глянула у вікно, де весняне сонце обіймало молодих батьків, що сміялися, ведучи дитину до парку, і зрозуміла, що їй пора змиритися.
