Ось мій щоденник.
Чому мої рідні мене не розуміють? Це питання останнім часом не давало мені спокою. Замість того, щоб радіти за мене, вони шепочуться за спиною й розповідають усім знайомим дурниці.
Мене звати Соломія. Мені пятдесят чотири роки, і зараз я почуваюся щасливою. Я працюю у великому колективі, де мене поважають адже я там працюю вже багато років, допомагаю молоді й загалом добра до людей.
Моє життя не завжди було легким. У першому шлюбі мені не пощастило з чоловіком. Ще перед весіллям мати намагалася мене відмовити:
Доню, послухай мене, не виходь за Пилипа. З нього ніколи не вийде доброго чоловіка. Подивись на його батька той і досі блукає десь, рідко вдома. Живемо по сусідству, ми все бачимо. Він мог не зявлятися вдома по кілька днів, а потім приходив і кричав на дружину на весь двір.
Мамо, це все плітки, заперечувала я. Навіть якщо щось правда, то Пилип не своїй батько. Він зовсім інший.
Доню, я тебе попередила. Не квапся заміж, ще встигнеш.
Не встигну. Я відвернулася до вікна.
Соломійко, ти що, вагітна? з жахом схопилася за голову мати.
Так, мамо. Тому й виходжу.
Ото діла Я вже помічала, що ти солоних огірків наїдаєшся, думала весна, авітаміноз Але як же так? Чому не подумала?
Мам, досить. Що було, те було. Готуйся до весілля.
А жити де будете?
Тут, з нами. Ти ж сама казала, що його батько ненадійний.
Доню, я не жалію. Живіть, допомагатиму. Але душа моя до Пилипа не лежить.
Весілля було скромним. Обидві сімї жили на зарплату, грошей зайвих не було. Я народила сина Тарасика, сиділа у декреті. Пилип одразу не знайшов спільної мови з тещею і навіть не намагався. Йому вона не подобалася, «шуміла зранку на кухні».
Чому твоїй матері не спиться? нарікав він. Вихідний же.
А ти встаєш і йдеш на кухню їсти. Вона просто піклується про нас.
Тарасик теж постійно плаче. Одна мука: то батько гуляє, то теща шарудожить, то дитина бешкетує Хоча б хвилину спокою!
А як ти уявляв собі сімю?
Я хочу тиші.
Такі розмови ставали частиною нашого життя. А потім я помітила, що чоловік почав затримуватися з роботи.
Де ти пропадаєш допізна?
На роботі. Або після з колегами
Три роки ми прожили разом, доки я не дізналася про іншу жінку. Вона була старша за нього, працювали разом там було «тихо й спокійно». Я не роздумувала вигнала його й подала на розлучення.
Довго не могла оговтатися від зради.
Усього три роки, а він уже зраджує Що ж далі буде?
Я ж тебе попереджала, говорила мати. Але тепер хоча б розумітимеш.
Мамо, досить вже повчань.
Вона допомагала з Тарасиком: відводила до школи, зустрічала. А я працювала. Після розлучення минуло десять років і за весь цей час я ні з ким не зустрічалася. Втратила довіру до чоловіків.
А потім колега Оксана запросила мене на день народження. Серед гостей був чоловік, який підійшов і представився:
Володимир. Він легко схилив голову й запросив на танець.
Ви, мабуть, працюєте з Оксаною? Бо серед наших родичів вас не бачив.
Так, ми колеги й подруги.
Весь вечер він не відходив від мене. Володимир був старший за мене на дванадцять років. І що важливо ніколи не був одружений. Скромний, добрий, начитаний. Після свята проводив мене додому.
З того дня ми почали зустрічатися. Мені тоді було тридцять чотири. Ми довго були разом, а потім він запропонував:
Соломіє, давай одружимося. Я, звичайно, не маю досвіду у сімейному житті, але колись треба починати.
Я погодилась, але спочатку познайомила його з матірю і сином.
Ну, що скажеш? спитала я в неї після.
Що ж Ввічливий, добрий, серйозний. Старший за тебе, але це краще. Квартира у нього є, машина чоловік на ногах твердо стоїть.
Ми одружилися. І я зрозуміла різницю між минулим і цим шлюбом. Навіть забула, що колись була заміжньою. З роботи летіла додому, як на крилах.
У тридцять вісім я зрозуміла, що вагітна.
Водя, що робитимемо? Тарасик уже великий, а я
Як що? Народжуємо. Він усміхнувся. Хай же після мене щось залишиться.
Народився ще один син, Олесь. Володимир був найщасливішим батьком. Купав, годував, вставав до нього вночі.
Час минув. Олесь підріс. Тарасик закінчив школу, згодом одружився, а у мене зявився онук. Але його дружина, Даринка, трималася від мене осторонь. Як я не намагалася її до себе розташувати нічого не виходило.
Не беріть до серця, заспокоював Володимир. Головне, щоб Тарасу було добре.
Я слухала його, але все одно було прикро.
Одного разу ми поїхали на море, і там Володимир непритомнів. Пронесло отямився.
Перегрівся на сонціА потім, коли вже здавалося, що щастя повернулось, життя знову підкинуло випробування але цього разу я знала, що зможу його подолати, бо любов ніколи не має віку, а серце завжди вільно обирати новий шлях.
