Пішла, бо втомилася бути “незручною” дружиною
— Катрусю, можна на хвилинку? — зітхнув Ігор, коли дружина в сотий раз за вечер метушилася між кухнею, барною стійкою та обіднім столом, чарівно вичікуючи салати та закуски до приїзду його гостей.
— Звісно, Ігорю, щось трапилося? — обернулася вона, витираючи руки об фартух.
— Знову це «Ігорю»… Я ж просив, не спотворюй мову, це звучить жахливо. А твої «о» та «е»… Послухай, ну це справді ріже слух. Ти ж в селі виросла, там, може, так і говорять, але тут — ні.
— Та я й не приховую, де виросла. У нас так заведено. Хто «шокає», хто «хакає», а ви тут навпаки «акаєте» на кожному слові. Чим «Ігореша» гірший за «Катрусю»?
— Ти не розумієш. Я не хочу, щоб ти сьогодні сиділа з нами. Буде ділова зустріч, мої друзі — серйозні люди. Ти, вибач, але ти не того рівня…
Катруся завмерла. Всередині похололо.
— І в чому я «не того рівня»? Манікюр не той? Занадто проста для розмов про прибутки та стартапи? Та твої Оксани з Мар’янами, і навіть Соломії з Тетянами — не бізнес-аналітики. Ми за окремим столиком сміємося з мемів і ділимося фотками дітей. У чому проблема?
— Та ти не зрозумієш. Вони з нормальних родин. А ти… — Ігор завагався. — Мені ніяково перед хлопцями.
— Ніяково, кажеш? Коли я за тобою по лікарнях моталась, було зручно? Коли влітку з багажником закруток від моїх батьків повертались — теж зручно? А як гостей треба зустріти — я, виходить, «неформат»? — вона зірвала фартух і пішла до спальні.
— Катрусю, ну почекай, не гарячися… — почав він, але двері вже грюкнули.
Він не знав, що Катруся чула кожне його слово. ПочВона ривком відкрила шафу, вийняла стару валізу, і перед її очима промайнули всі ті роки, коли він був просто Ігорешею, а вона — його єдиним сонячним променем.
