Після пологів свекруха оточила мене такою турботою, що я не стримала сліз: а моя мама навіть не подзвонила.
Њсть таке прислів’я: “Чого очі не бачать — того сердце не болміє”. Я все частіше згадую його після розмов із матір’ю. Створюється враження, що вона забула — у неї є не лише син, а й дочка. Інакше як пояснити її байдужість?
Після школи я поїхала із рідного села, бо не бачила там майбутнього. Хотілою вирватися, досягти чогось у великому місті. Вступила до університету, здобула професію, почала будувати своє життя. Там же я зустріла чоловіка, ми побралися, а трохи згодом у нас з’явилася дитина. І якби не свекруха зі свекром, жити нам було би дуже важко.
Родичі чоловіка допомогли з первісним внеском на іпотеку. Ми навіть два роки жили у них, щоб назбирати на власне житло. Було нелегко, але ми впоралися. Свекруха стала мені близькою, багато чому навчила, підтримувала. Але все ж я мріяла про свій куточок. Не тому що не любила їх — просто хотіла, щоб у нашої сім’ї було своє місце.
А ось мама… Моя мама майже не була в моєму житті. Рідкісні дзвінки, і то лише щоб поскаржитися на життя або розповісти чергову історію про мого брата. За весь час розмови вона ні разу не запитала, як у мене справи. Зате я знала, які оцінки у брата, які джинси він носить і як він витягнувся за літо. Так було ще з часів університету. Її ніколи не цікавило, як я склала іспити, але вона завжди хвалилася п’ятірками брата з фізкультури.
Я звикла. Але коли ми з чоловіком нарешті купили своє житло і оформили іпотеку, я подзвонила їй поділитися радістю. І що ж? Вона ледве слухала. У неї була важливіша подія — брат одружується!
— Уявляєш, така гарна дівчина! Донька тітки Марії, пам’ятаєш її? Через місяць весілля! Скільки клопоту!
Вона радісно розповідала про оренду залу, вибір сукні, список гостей… Я згадала, як перед моїм весіллям вона казала, що це пуста витрата грошей. Врешті вона навіть не приїхала, сказавши, що захворіла. Мені досі здається, що вона просто не хотіла.
Брату тоді було дев’ятнадцять, нареченій — вісімнадцять. Звідки в них гроші на весілля? Судячи з усього, мама з тещами зкинулися. А нам з чоловіком сказали: “Ну, приїдете, якщо вийде”. Ми не поїхали. Роботи було багато, і, чесно кажучи, не хотілося. З братом у нас завжди були прохолодні стосунки, а на маму я тоді образилася.
Минуло півроку. Мама знову подзвонила. Не запитати, як у нас, а повідомити новину: вони купили братові з дружиною квартиру поруч із її домом.
— Нащо кредит? Продали бабусину квартиру, тесть із тещею теж допомогли — все зібрали й купили!
Бабусина квартира… Мама завжди казала, що залишить її собі — здаватиме на пенсії. Коли я жила в орендованій квартирі з дитиною і чоловіком, їй і на думку не спало запропонувати нам ту квартиру. Жодної гривні нам тоді не дісталося. А тут — подарунки, турбота, допомога.
Але найгірше стало, коли я завагітніла. Я страшно боялася. Хотілося, щоб поруч була мама. Хоч трохи, хоч на початку. Я сама запропонувала оплатити квитки — лиш би вона приїхала. Але вона не змогла. Сказала, що у онучки (братової дитини) нежить, і вона залишилася з нею. Адже у невістки теж, звісно, є мама. Але це неважливо.
Моя свекруха одразу зрозуміла, що відбувається. Вона прийшла до пологового, обняла мене, допомогла зібрати речі, приготувала дім. Після пологів вона була поруч щоПісля пологів вона була поруч що хвилини — годувала, прибирала, гуляла з дитиною, а я лежала й плакала від вдячності, бо рідна мама навіть не спитала, як ми.
