«Оленко, Бога ти бійся, у тебе ж і так чотири квартири, навіщо тобі ще одна? А ми з матір’ю куди, під мост?» — кричала я сестрі, коли дізналася, що вона хоче забрати нашу родинну квартиру. Ця історія про те, як жадібність сестри ледь не залишила нас з мамою без даху над головою та як я намагалася відстояти наше право на дім.
Родинна квартира та її історія
Наша родина завжди жила у великій трикімнатній квартирі в центрі Києва. Цю хату ще мої батьки отримали за радянських часів, і вона стала для нас справжнім родинним гніздом. Тут ми з сестрою росли, тут мати виховувала нас сама після смерті батька. Квартира стара, але простора, з високими стелями та великими вікнами. Ми з матір’ю досі живемо тут, хоч ремонт уже давно прохаться.
Моя старша сестра Оленка давно переїхала. Вона вдало вийшла заміж, її чоловік — бізнесмен, і за роки вони накопичили чималий статок. У Оленки вже є чотири квартири: дві здає в оренду, одну купила для сина, а в четвертій вони живуть з чоловіком. Я ніколи не заздрила її достатку, навпаки, раділа, що в неї все добре. Але нещодавно вона заявила, що хоче забрати нашу родинну квартиру собі.
«Це моя спадщина»
Все почалося, коли Оленка завітала до нас з мамою. Слово за слово, вона завела розмову про квартиру. «Мамо, тобі вже важко тут жити, сходи високі, ліфт старий. Давай продамо цю хату, а я вам з Марічкою знайду щось простіше», — сказала вона. Я здивувалася: «Як це продамо? А ми з мамою де житимемо?» Оленка відповіла, що це «її спадщина» і вона має право на свою частку. Мовляв, квартира належить нам трьом (мамі, мені та їй), і вона хоче свою частину.
Я була в шоці. По-перше, мати ще жива, яка спадщина? По-друге, Оленка чудово знає, що у нас з мамою немає іншого житла, а її «простіше» звучить як кімната в гуртожитку. Я сказала: «Оленко, у тебе чотири квартири, навіщо тобі ще одна? А ми з матір’ю куди, на вулицю?» Вона почала говорити, що хоче вкласти гроші в нерухомість, що це «вигідна інвестиція». Але я бачила, що справа не лише в грошах — їй просто захотілося забрати все собі.
Розмова з матір’ю та конфлікт
Мати, почувши наші суперечки, засмутилася. Вона завжди намагалася бути справедливою до нас обох, але тут навіть вона не витримала: «Оленко, як тобі не соромно? Ця хата — наш дім, я тут усі свої роки прожила». Але Оленка стояла на своєму: «Я не хочу сварок, але це моє право. Якщо не продамо, подам до суду на поділ майна».
Я не могла повірити, що моя сестра дійшла до такого. Ми з нею ніколи не були особливо близькими, але я не думала, що вона на таке здатна. Я намагалася її вмовити, нагадала, що ми з мамою не можемо дозволити собі інше житло, що у мене зарплата вчительки, а у матері — пенсія. Але Оленка лише відмахнулася: «Щось ви придумайте».
Що робити далі?
Зараз я в розпачі. СудСуд з сестрою я не хочу, але й віддавати рідний дім я не збираюся.
