3 червня 2023 року
“Мамо, ти зовсім з‘їхала з глузду?”
Слова доньки вдарили Олену, ніби під дихання. Гірко. Вона мовчки чистила картоплю.
“На нас уже пальцем показують! Ну батько – то зрозуміло, він чоловік, але ж мати! Жінка! Хазяйка в домі! Тобі не соромно?”
Сльоза покотилася по щоках Олени, а донька все гарчала. Микола, чоловік, сидів на стільчику, понуро опустивши плечі.
“У нас батько хворий, ти що робиш? Йому догляд потрібен!” – Микола всхлипнув. – “Невже так можна? Мамо? Він тобі всю молодість віддав, ви дитину разом виростили, а тепер що? Захворів – і ти хвостом закрутила? Ні, моя дорога, так не робиться…”
“А як робиться?” – спитала Олена.
“Що? Ти жартуєш? Подивись на тата… Вона жартує!”
“Наче я тобі, Марічко, не мати, а ворог лютіший… Оце так за батька перейнялася…”
“Мамо! Що ти вигадуєш? Ну все, досить! Зараз подзвоню бабусі, нехай вона з тобою розбирається!”
“Уявляєш, – обернулась до батька Марія, – я йду з університету, а вони… під ручку гуляють! Йому віршики читає, мабуть, власного складання? Про кохання, мамо?”
“Зла ти, Марічко, зла й дурна. Молода ще…”
Олена мовчки розправила плечі, гладила складки на хатній сукні. Потім підвелася.
“Гаразд, мої рідні, піду я.”
“Куди, Оленко?”
“Піду від тебе, Миколо…”
“Як це підеш? А як же я? Я ж як?”
Марія в цей момент щось гаряче викрикувала у телефон.
“Ма-арічко! – застогнав Микола. – Маріє…”
“Що? Тату, що з тобою?”
“Ой, ой… Вона… мати… Пішла сказала…”
“Як це пішла? Куди? Мам! Ти що надумала?”
Олена усміхнулась. Вона акуратно складала речі у валізу.
Вона вже давно хотіла піти. Але Микола захворів – “грижа”, “хребет болить”, “лікарі нічого не знають”. Вона залишилась. А тепер…
“Скільки тієї життя, Оленко, – казала подруга Ганна, – ти як раб на них гребіш. Що тобі Микола хорошого дав? Нічого! Гуляв, пив, на дивані лежав. Тоді ж та парикмахерша… як її… Ну?”
“Ольга”.
“Ага! Ольгу до хати тягав. А ти на трьох роботах.
Він до санаторію їде – спина болить, а ти на город, до його мами, до своєї мами… А те, що в сорок років нога віднімається – то нормально?
Ганя вибалячила стару історію: як Микола в гостях до неї лапами ліз, а його мати бачила – та ще й Ганю обвинуватила.
Олена нічого не знала.
Вона згадала своє життя: фото лише раз на рік, на день народження Миколи. Подарунки? Пилосос, мантоварка (бо він любить), тюльпани на 8 Березня.
Вона прокинулась.
Марія потім прийшла, просила пробачення. Вони почали все з початку.
Микола приходив – чотири гвоздики в газету. Не повернулась. Через місяць він вже з Ольгою під ручку ходив – і спина пройшла.
Кажуть, з Ольгою не забалуєш.
А Олені це вже не цікаво. Вона вчиться жити.
Петро запросив у гори – як у молодості.
Ніколи не пізно почати спочатку.
Важко лише прийняти рішення. А далі – як по маслу.
