Давним-давно, у сонному містечку над Дніпром, готувалися до весілля Оксана та Дмитро. Все йшло якнайкраще, аж поки батьки нареченого не оголосили про свій «великодушний подарунок» — вони придбали квартиру. Дмитро сяяв від щастя, очі горіли, коли з гордістю промовив:
— Завжди мріяв жити у самому серці Києва! І ось — моя мрія збулася!
Оксана посміхнулася — ніжно, але натягнуто. Центр — справді престижно, але де ж там парки, дитячі майданчики, зелень? Коли думаєш про майбутнє, особливо про дітей, то важливі не фасади, а те, що навколо. Дмитро ж бачив лише фасад. І не лише в прямому сенсі.
Квартиру купили до весілля. Оксана навіть не заперечувала — гроші були батьківські, і рішення теж. Вона не з тих, хто претендує на чуже. До того ж вони з Дмитром домовилися: це тимчасово. Потім, коли заробить власних коштів, куплять спільний будинок. Свій. Для своєї родини. На рівних.
Але на першому «новосіллі» все пішло не за планом.
### Мрії та реальність: перший удар
Коли зібралися обидві родини в новій квартирі, Дмитро сяяв, його батьки теж. Лилися тости, звучали вітання. Оксана мовчала. Вона намагалася не показувати, як їй чужа вся ця метушня навколо «подарунка». Особливо коли батько Дмитра голосно оголосив:
— Ми, звичайно, неабияк витратилися. Тож весілля, гадаю, логічно, щоб оплатили батьки нареченої. Адже ми вже забезпечили молодих житлом!
Слова зависли в повітрі. Дмитро промовчав. А мати Оксани, Марія Семенівна, лише холодно посміхнулася. Батько ж просто кивнув.
— Не проблема. Ми теж дещо готували. Наш подарунок буде не менш гідним.
Наступного дня Оксана дізналася, що її батьки та вітчим збираються подарувати їй… власну квартиру. Там, де вона завжди мріяла жити — з парком, школою, спокоєм. Простору, світлу, не в центрі, але в житті. До цього додався ще один сюрприз — автомобіль. Від дідуся та бабусі. Оксана вклала в нього і свої заощадження — не з жадібності, а з почуття справедливості.
### Новосілля №2: де правда — там і дім
Через два тижні Оксана запросила всіх — батьків, їхніх чоловіків, Дмитра та його рідних — на новосілля. До своєї власної квартири.
— А де це ми? — здивовано озирнувся Дмитро.
— Мої батьки зробили мені весільний подарунок. Купили квартиру, про яку я мріяла. У районі, де все продумано для життя. А не лише для вигляду з вікна, — спокійно відповіла вона.
Обличчя свекрухи та свекра подовжилися.
— Ми вже зробили подарунок! — обурилася Наталя Петрівна. — Це вже занадто.
— Занадто? — перепитала мати Оксани. — А ми лише зрівняли умови. Ви дали Дмитру квартиру — ми дали Оксані. Все чесно. На рівних.
— Та ще й машину в додаток! — додала бабуся, поклавши ключі на стіл. — Не абияку, а гарну. Щоб онука ні вчому не потребувала нічого меншого за те, що мав він.
