— Подивись, на кого ти схожа! — Пампушечка, а не жінка! — Дмитро зневажливо дивився на дружину, відчуваючи, що йому набридло їхнє життя і хочеться тікати з дому.
— Любий, але я ж щойно народила нашого сина. Дав мені час – схудну, — ледь не розплакалася Оксана.
— Усі дружини моїх друзів народили і давно в формі. І навіть під час вагітності не набирали стільки!
У душі Дмитро відчував огиду до дружини. Він мріяв про іншу жінку – яскраву, енергійну, завжди стильну навіть вдома. А перед ним стояла забита курка в заношеному халаті, що постійно вибачалася.
Ось Юля – ось справжня жінка! Смілива, гарна, впевнена в собі! Вона завжди чекає на нього з любов’ю. І, звісно, як і кожна коханка, сподівається, що він покине Оксану.
Рука Дмитра мимоволі потягнулася до телефону.
— Піду прогуляюся, заодно куплю хліба, — сказав він і вийшов, одразу ж набравши Юлі.
— Привіт, Зайченятко! Скучив без тебе. Не можу бути вдома. Приїду до тебе?
— Так, приходь! — прощебетала Юля.
Дмитро повернувся з хлібом, зморщився від плачу дитини та сказав Оксані, що його викликали на роботу. Він працював у змінному графіку, тому брехня про колегу, який захворів, пройшла легко.
Оксана кивнула і хотіла поцілувати чоловіка, але він ніби випадково ухилився.
Коли дитина заснула, вона сиділа одна, думаючи про його слова. Так, вона змінилася після весілля – перестала доглядати за собою, набрала вагу. Малыш віднімав усі сили, тому їла вона на ходу, а інколи й посеред ночі.
Годинник показував пів на дванадцяту. Вона спробувала подзвонити чоловікові, але телефон був вимкнений.
Вранці Дмитро прийшов і з порогу заявив, що йде. Що кохає іншу, а її – ні. Але сина не покине і буде давати гроші на утримання.
Важко передати, що відчула Оксана. Але вона не заплакала, не благала його залишитися.
Пройшов рік…
Малыш підріс і пішов у садочок. Оксана влаштувалася на роботу, записалася у спортзал і басейн. Вага поступово йшла. Фігура стала приємнішою, хоча ідеальною не була.
На роботі їй допомагав колега Тарас. Одного разу він запросив її в кіно, потім на прогулянку. Незабаром вони почали зустрічатися, а за півроку одружилися. Тараса не турбувала її фігура – він бачив теплу посмішку, добрі очі і цінив її характер. Сина Оксани він прийняв як рідного, і згодом хлопчик почав називати його татом.
Якось Оксана зустріла колишню сусідку.
— Оксанко, а бачила Дмитра? Він одружився з тією коханкою! Вона нещодавно народила – так розтовстіла… Тепер він постійно “на роботі” затримується.
Оксані було байдуже. Колишній рідко бачився з сином, аліменти платив мізерні. Але їй було все одно.
Адже зараз вона була щаслива з Тарасом, який став справжнім батьком і найкращим чоловіком.
Мораль історії проста: не варто виправдовуватись перед тими, хто тебе не цінує. Справжнє щастя чекає там, де тебе люблять без умов.
