Моя матір лає мене за те, що не допомагаю доглядати хворого брата: Після школи я зібрала речі та втекла з дому
Моя матір не соромиться і з задоволенням пише мені гнівні повідомлення. Я вже заблокувала багато номерів, але вона щоразу пише з нового. Зміст завжди різний, але скрізь повно лайки. Матір бажає мені страшних речей — хвороби та смерті.
Як можна таке писати власній доньці? Вона не вважає це поганим. Вже десять років для неї існує лише мій брат Данилко, а я потрібна лише для прибирання та догляду за ним.
––––– РЕКЛАМА –––––
Включити відео
––––––––––
У нас з братом різні батьки. Матір вийшла заміж вдруге, коли мені було дванадцять. Я не пам’ятаю батька, але матір ніколи про нього добре не говорила. У дитинстві я думала, що він погана людина, бо матір постійно обсмоктувала його без причини. Зараз я в такій самій ситуації.
Мій вітчим був звичайною людиною. Ми не сварилися, ставилися один до одного з повагою, але з дистанцією. Я не вважала його за батька, але якщо просила допомогти, наприклад, з уроками, він ніколи не відмовляв.
Коли мені було тринадцять, матір народила Данилка. Дуже скоро стало зрозуміло, що дитина хвора, і вони з вітчимом почали ходити по лікарях. Спочатку була надія, але з часом стало лише гірше.
Лікарі спочатку діагностували розумову відсталість, потім поставили остаточний діагноз. На жаль, хвороба була невиліковна. Вітчим дуже важко це пережив — врешті він отримав інфаркт і через тиждень у реанімації помер. Моє життя перетворилося на пекло.
––––––––––
Я можу зрозуміти матір. Їй було важко з дитиною, яка постійно кричала, била себе та інших або поводилася дуже дивно. Але коли їй запропонували віддати Данилка до спеціального закладу, вона відмовилася, сказавши, що це її хрест і вона його понесе.
Сама вона не впоралася — тому половина обов’язків впала на мене. Я приходила зі школи, матір ішла на роботу, а я залишалася з Данилком. Було важко, іноді огидно, адже такі діти не завжди контролюють свої фізіологічні потреби.
В мене не було звичайного життя підлітка. Школа, а потім — догляд за братом, поки матір працювала. Коли вона поверталася, я садилася за уроки, що було неймовірно важко через постійні крики.
Матір тричі пропонували віддати брата до центру. Кожного разу вона відмовлялася, кажучи, що сама впорається. Але я — не впоралася. Після школи я зібрала речі та втекла, коли матір сказала, що не піду на навчання, бо мусиТепер я живу своїм життям, але кожен її зловісний лист нагадує, що минуле ніколи не відпустить до кінця.
