**Повернути будь-якою ціною**
Свою доньку молодий батько назвав Соломією, адже народилася в зимовий сніжний день, коли з неба сипалися великі пухкі сніжинки.
Такі ж легкі й ніжні, як моя донечка, думав Іван, їдучи до пологового будинку, де його дружина Оксана народила маленьку дівчинку. Тепер турбот у нього прибачиться.
Оксані це імя сподобалось, і донька в неї була світленька, з ясними очима.
Соломія росла в любові й ласкі. Батько з матірю в ній душі не чули, а батько часто кликав її «соняшком». Хоча сусідка баба Параска, що жила навпроти їхньої хати, весь час звала її «крихіткою».
Я вже не крихітка, я велика! заперечувала дівчинка, а баба Параска лише посміхалася й кивала.
Якось Соломії не спалося. Вона тихенько лежала у ліжечку й слухала, про що розмовляють батьки. Їй подобалося підслуховувати так можна було довідатись багато цікавого.
Мама з татом говорили про вагітність. Усім у родині було відомо, що незабаром народиться хлопчик. Соломія вже вигадала йому імя Миколка, бо у садочку був хороший хлопчик Колюня, і виховательки завжди його хвалили.
Батьки обговорювали кесарів розтин. Донька почула, як тато говорив:
Чув десь, що діти після такої операції можуть відставати у розвитку. Та й тобі доведеться лягати в лікарню раніше. На кого залишимо Соломійку?
Іванку, завчасничати не будемо, побачимо, як воно буде, відповіла Оксана.
Соломія так і не зрозуміла, що це за «розтин», але незабаром сон її здолав.
Наступного разу вона знову не могла заснути й почула, як батьки обговорюють її день народження.
Купимо донечці золоті сережки, вже й вушка прокололи, казала Оксана.
Не знаю, чи не рано такими подарунками дитину балувати, засумів батько. Якось невпевнений.
Не рано. Скоро в неї зявиться братик, і вона стане старшою сестричкою. Вже й вибрала маленькі, скромні.
Соломія зраділа й швидко заснула. День народження наближався повільно. Ввечері перед святом вона заснула миттєво адже завтра її великий день!
Доненько, зі святом! промовила мама, підтримуючи живіт, і простягнула синю коробочку.
Батько стояв поруч і теж всміхався.
З днем народження, наша Соломійко! промовив він, а дівчинка вже відкрила коробочку й засміялася.
Та раптом мама схопилася за живіт.
Іване, швидше заводи машину! Треба в лікарню. Забігни до баби Параски, залишимо Соломійку з нею, говорила вона повільно, кривлячись від болю.
Соломії стало крихіткою сумно. У неї ж свято, а її відправляють до сусідки! Вона вирішила, що не піде нехай баба Параска сама приходить.
Батьки поїхали. Баба Параска годувала дівчинку, весь день приходила до неї, але ввечері не витримала:
Втомилася туди-сюди бігати. Іди до мене, ночуватимеш у мене. Як тато повернеться, забере.
Соломія хотіла заперечити, але в хаті вже смеркло, тому погодилася.
Тато повернувся лише вранці. Змарнілий, похмурий, з порожнім поглядом.
Що з Оксаною? скрикнула баба Параска.
Іван лише кивнув, у очах застигли сльози.
Тату, а де Миколка?
Помер разом із мамою, ледь вимовив він.
Того дня батько, який завжди забороняв доньці лягати до їхнього ліжка, сам дозволив їй залізти. Загорнув у ковдру, а вона лежала на маминому місці, витягнувшись. Раніше, коли тато йшов у нічну зміну, мама завжди пускала її до себе.
Похорони Соломія мало що памятає. Спочатку вони з батьком поїхали до лікарні. Поки він ходив по кабінетах, велів їй гратися в сквері під вікнами. Потім вона подивилася на маму білу, з заплющеними очима. Миколки біля неї не було.
Після похорону дівчинка зрозуміла, що втратила одну сережку. Це була справжня трагедія. Вона ридала адже це мамин подарунок!
Минуло три місяці. Іван не знаходив собі місця. Він нікому не розповідав, що відмовився від сина.
Ви впевнені? перепитала завідувачка пологового. У вас шок, ви втратили дружину, але можна знайти вихід. Можна взяти няню, доглядачок. Не обовязково забирати хлопчика вже зараз.
У мене шестирічна донька. Не маю грошей на нянь, а сидіти вдома теж не можу треба працювати.
Потім пожалкуєте, але буде пізно. Інформацію про дитину вам більше ніхто не надасть. Як хотіли назвати сина?
Миколою. Так хотіла донька.
І ось настав той час. Іван мучився, думав про сина. Вирішив піти до завідувачки, але та була непохитна і не сказала нічого.
Та якби взяв Сусіди б допомогли Він соромився своєї слабкості.
Його наздогнала медсестра.
Я дещо знаю про вашого сина. Тієї ночі, коли померла ваша дружина, народила ще одна жінка. Дитина в неї не вижила. Коли вона відійшла від наркозу, ї Принесли вашого сина, вирішили, що так буде краще, додала медсестра, і Іван, не роздумуючи, витягнув із кишені кілька купюр, які вона взяла з соромязливою подякою, а потім вийшов на вулицю, де побачив навпроти ювелірний магазин і наразі вирішив купити доньці нові сережки, бо вона досі носила на шнурочку тую одну, що залишилася, і ніколи з нею не розлучалася.
