Петро був мені непоганим чоловіком. Я його навіть кохала, але на початку наших стосунків. Вже після весілля все стало якось інакше. Чоловік перестав на мене звертати увагу, я на нього теж. Ми весь час проводили в різних компаніях, а вдома сиділи кожен у своєму телефоні. Мені було дуже неприємно, адже я відчувала, що стосунки тріщать по швах, але при цьому, ані я, ні Петро, нічого не намагались зробити для того, що вберегти шлюб.
І, як завжди буває, тут з’явився він – гарний, цікавий та веселий. Він міг годинами зі мною говорити та слухав про всі мої проблеми. Я ділилась з ним всім, що читала, або про що думала. Тому в нас одразу зав’язались стосунки. Він працював водієм на нашому підприємстві. Я була трохи вище посадою, але це абсолютно не заважало нам спілкуватись. Я вбачала в Артемові того самого – чоловіка, поряд з яким була б щасливою. Але я була заміжньою жінкою. Саме це стримувало мене, аби не перейти на новий рівень стосунків з Артемом.
Та потім ми почали зустрічатись й після роботи. Петро не запитував, де я пропадаю вечорами, а я й не розповідала. Не знаю, як мені вдалось вберегти наші стосунки з Артемом в таємниці протягом цілого року. Нарешті, одного разу мені набридло ховатись від чоловіка і я підійшла до Петра й розповіла про те, що в мене вже давно є інший. На диво, чоловік подивися на мене без здивування.
– Я знав…
– Звідки? – Запитала я.
– Здогадувався. Чи ти думаєш, що не видно, як в тебе світяться очі. Від мене ти так ніколи не світилась. Я не знаю, що робити. Справді. Розумію, що ти мене не кохаєш, це твоє право. Силоміць тебе не триматиму – не в моїх правилах. Тому я хочу, щоб ти пішла, якщо вважаєш за потрібне. Якщо ні – живи тут. Я не проти. Будинок ми будували разом. Обоє маємо на нього право.
– Але як? – Не могла второпати я. – Ти так на це реагуєш? Ти не будеш мене сварити, чи кричати? Я думала, що буде сварки, а ти…
– Я не та людина. – Сказав Петро.
Того вечора я переїхала до Артема. Звичайно, його орендована квартира в старому районі міста не могла зрівнятись з тим будинком, який ми побудували разом з Петром, адже він непогано заробляв. Тільки переїхавши від нього, я це зрозуміла – в мене було хороше забезпечене життя, я не мала ні в чому потреби. А зараз… Та в нас з Артемом було кохання, справжнє й чисте. Принаймні, я так думала.
Та через рік спільного життя, я почала помічати, що Артем змінився. Він мало зі мною спілкується, багато сидить в телефоні та не хоче розвиватись. Ми мало гуляємо та в нас зовсім немає нічого спільного. А ще ця бідність. Річ у тім, що мій теперішній чоловік, Артем, мало заробляє та не хоче нічого змінювати – йому подобається працювати водієм. Останнім часом я почала думати, чи не зробила помилки, думаючи, що з Артемом ми зможемо побудувати те щастя, якого не було з Петром.
Позавчора мені зателефонував колишній чоловік. Петро не дзвонив мені з часу нашого розлучення. А тут так. Запросив на вечерю. Не знаю чому, але я погодилась. Ми повечеряли в ресторані. Я вже й забула, що таке побачення в дорогому закладі. Й квіти. Петро подарував мені червоні троянди.
Ось вже третій день ми з ним переписуємо потайки від Артема. Здається, я знову закохалась в колишнього. От тільки не знаю, чи хоче він мене повернути чи просто помститись Артемові за те, що той колись зробив боляче йому. Сама боюсь своїх почуттів й не знаю, як на це реагувати. Може ви щось порадите?
