Справедливість для Оленки: історія, що почалася із зради
— Чому ти дозволяєш йому так з собою поводитися, Олю? Ти ж не його власність! Ти сильна, ти можеш вирватися, — шепотіла Мар’яна, прикулившись на дивані.
Олена гірко зітхнула й тихо відповіла:
— Він мій батько. І в нього є папір із підписом та печаткою, де чорним по білому написано: “неадекватна”. Саме тому я тут. Він не просто людина з грішми — він людина з владою. І скільки б я не тікала, він усе одно мене знайде. Це коло не розірвати…
— Тоді поки ти тут — допоможи хоча б мені. Я тобі заплачу, усе чесно. Як годиться, — підморгнула Оленка.
— Я б і так допомогла, — посміхнулася Мар’яна. — Але, звісно, не відмовлюся. Мені гроші знадобляться, коли знову стану вільною. Мені не треба магії, щоб зрозуміти, що відбувається. Але для підтвердження сну — дай мені пасмо твоїх волосин.
Мар’яна швидко дістала крихітний ножик і спритно відрізала кілька пасм.
— Сьогодні вночі усе з’ясується. Яке зілля тобі підсунули, чому замість захисту ти отримала чорну нуду — ми дізнаємось.
Наступного ранку Оленка не могла знайти Мар’яну. Та уникала її, ховалася по кутках, зникала на процедурах.
— Чого ти від мене тікаєш? — спинила її Оленка в саду. — Ми ж домовилися!
— Ти мені не повіриш, — похмуро прошепотіла Мар’яна. — Подумаєш, що я казки розповідаю за гроші.
— Годі. Розказуй, що бачила.
Мар’яна відвела Олену в найглухішу алею й сіла поряд.
— Слухай уважно. Мені наснилось…
Богдан солодко потягнувся у ліжку.
— Прокидайся, ледарю! Знайшла нову жертву.
— Дай поспати… — застогнав він.
— Виспишся пізніше. Ось газета. Бачиш цю жінку? Це наша майбутня здобич. Її звуть Олена. Співвласниця корпорації, без рідні, окрім… майбутнього чоловіка. Якщо все піде за планом — ним станеш ти.
— Одружуся? — пересохло в горлі у Богдана.
— Так. Але спочатку — закохай. Ти будеш турботливим, скромним, ніби бідним, але працьовитим. Вона потягнеться до тебе, почне допомагати, вкладати гроші в твій “бізнес”.
— А потім я все злию? І ти з’явишся?
— Так, коханий, — Лариса гладила його по голові. — А коли вона погодиться на магічний обряд, думаючи, що допомагає тобі — я вкину їй порчу. Демон з’їсть її розум. А потім — “нещасний випадок”. Усе майно твоє.
— Якщо вийде…
— Ми впораємось. У нас є магія. І ти, і я.
Коли Мар’яна закінчила, Оленка мовчала, стиснувши губи.
— І що скажеш? — не витримала дівчина.
— Скажу, що почну діяти. Спочатку позбавимося демона. Потім — розплата.
— Попереджаю: якщо вагатимешся, вони втечуть. Такі не чекають.
— Я готова. Допоможи мені вигнати його.
Мар’яна знову відрізала пасмо.
— Будь готова. Коли він піде, Лариса відчує. Ти матимеш мало часу.
Вночі Оленка ледве зімкнула очі. Її трусило, будили, шепотіли прямо у вухо. Але вранці — усе зникло. Світ став яскравішим. Люди — звичайними.
— Наталю! Він пішов! — кинулася вона до кімнати подруги. Але Мар’яну відвели до іншої палати. Щось сталося вночі.
— Як тільки їй поліпшиться — повернеться, — пообіцяла медсестра.
Оленка не могла додзвонитися ні до Лариси, ні до Богдана. Їхні телефони мовчали. Вони втекли. Але тепер важливіше — вийти звідси. І подякувати Мар’янці.
— Жива! — радісно скрикнула Оленка, коли та повернулася.
— Встигла. Повернула демона назад, але мало сама там не лишилася, — хрипко усміхнулася вона. — Ну, а в тебе як?
— Вони зникли. Я опам’ятовуюсь. Лікар каже — скоро випишуть.
— А я залишуся. Батько продовжив. Але ти приїдеш до мене, так?
— Звісно. А телефон?
— Ось мій спосіб зв’язку, — Мар’яна знову дістала ножик, відрізала кісочку й простягнула. — Поклади під подушку — я почую.
— А помста?
— Не хочу бруднити руки. Хочу, щоб усе було по справедливості.
— Тоді довірся мені. Я попрошу тих, хто вище. Нехай розсудять, хто що заслужив.
Півроку потому
Оленка сиділа на дивані з келихом вина. У руках — папка від приватного детектива.
Лариса й Богдан втекли. Оленка повернулася до порожньої квартири. Рахунки спустошені. Усе, що вона вклала у “бізнес” — розтало.
Лариса пішла з роботи й зникла. Вони з Богданом вилетіли. Але ідилія швидко закінчилася. Гроші не врятували. Посварилися. Поділили здобич — й розійшлися.
Ларисі не пощастило. Детектив сказав, що її знайшли… чи не знайшли. Ймовірно — дно моря.
— Магія тебе не врятувала, Ларо, — прошепотіла Оленка.
А Богдан? Знову втягнувся у афери. Програв. Лишився з боргами. Віддати було нічиВін тепер навіть не мріє про помсту, бо найстрашніше покарання для нього — жити зі свідомістю, що його власні дії зруйнували все, що він мав.
