**Таємний дар Остапа: історія однієї долі**
Остап прокинувся від шерехту на кухні: плитняк шкрябав по сковороді, чайник свистів, а повітря проймало запахом смаженої картоплі. Це батько, Гнат, як завжди перед світанком, збирався на рибалку. Старий мотоцикл, стогнучи, чекав у дворі, а Гнат, поспішаючи, складав бутерброди, термос і перевіряв вудки. Він намагався не шуміти, але все ж розбудив дружину. Оксана ще ввечері відчувала нездужання, але вирішила відлежатись. А Гнат, радісний від думки про ранок на озері, не зна́в, що цей день принесе їм не спокій, а справжній переполох.
Коли мотоцикл від’їхав, Оксана спробувала заснути, але раптом їй стало гірше. Гострий біль підступив до живота, закрутилася голова. Вона скрикнула:
— Остапку! Виклич швидку, сину!
Остап, ще сонний, вискочив із кімнати, побачив бліду матір і миттю кинувся до телефону. Але швидка не їхала. Він годував матір водою, вкривав ковдрою, а в середині його клекотів жах. Тоді, не знаючи, що робити, він обійняв її, притиснув міцно, і… раптом відчув, як слабкість матері перейшла в нього. Через хвилину Оксана розпрямила плечі, губи набули кольору:
— Сину, наче рукою зняло… немов і не хворіла.
Остап відступив, важко дихаючи. В голові лупала думка — знову це. Знову він «забрав» чийсь біль. Цей дивний дар проявлявся в нього з дитинства. Він відчував, ніби всередині нього живе хтось старий і мудрий, хто дозволяє лікувати, але ціною власних сил.
Тим часом Гнат потрапив у халепу. На лісовому повороті мотоцикл заглох, і ледь не вдарив його джип, що мчав на швидкості. Водій, чоловік у дорогій шубі, вискочив, перелякано замахав руками:
— Живий?! Брат, прости! Тільки нікого не клич, ось, візьми гроші — купиш собі нове авто!
Дістав дві товсті пачки гривень, сунув у руки Гнатові, сів у джип і зник. Старого мотоцикла довелося тягти на буксирі. В сутінках машина під’їхала до дому. Оксана вийшла на ґанок, очі повні сліз:
— Гнате, де ти був?! Я ледь не вмерла тут, а ти!.. А риба твоя де?!
Гнат, блідий, приголомшений, стиснув гроші в руці:
— Це мені… за життя, Оксанко. Сьогодні все могло скінчитися…
Незабаром у них у дворі з’явився підживлений, але міцний автомобіль. Гнат сяяв, немов дитина:
— Ну ось, тепер до самої старості є на чому їздити!
А Остап лежав, знеможений. Матір бурчала:
— Ні від кого толку, один вічно рибу тягає, другий — лежить та в стелю дивиться! Одружився б ти, а то все самотнім ходиш!
Та незабаром Остап піднявся. Його запросили допрацювати замовлення — встановити кухонні меблі у новому будинку. І там він побачив Соломію. Вона просто стояла і спостерігала, як він працює. Жодного слова, але її погляд був повний теплої уваги.
Наступного дня він знову прийшов — ніби бракувало фурнітури. Прикрутив ручки, а Соломія запропонувала чай. Булочки, тиша, усмішки. І раптом Остап сказав:
— А якби ми з тобою трохи пройшлися? До кіно сходили. Я б тебе батькам представив, а ти б мене — своїм. А потім, може, і весілля?..
Соломія, не замислюючись, відповіла:
— Пішла б.
Так почалася їхня історія. Батьки були щасливі, Соломія всім сподобалася. Остапа поставили бригадиром, робота йшла добре, а незабаром вони дізналися — чекають дитину.
Інколи він згадував бабусині слова:
— Бувають люди, у яких немає сили жити. Ось вони й сидять, ні до чого не прагнуть. Таким, як ти, Остапку, треба бути поряд, але й себе не забувати.
І він намагався. Не показував нікому, як важко йому після таких «передач». Мовчав, коли називали самотнім. І лише собі признавався — якщо це дар, то нехай буде. Головне, що тепер він не один.
