Таємний дар Олега: історія однієї долі
Олег прокинувся від шерехоту сковороди на кухні, булькіття чайника та аромату смаженої картоплі. Це батько, Іван, як завжди перед світанком, збирався на риболовлю. Старий мотоцикл, скриплячи, чекав у дворі, а Іван, поспішаючи, пакував бутерброди, термос і перевіряв снасті. Він намагався бути тихим, але все ж розбудив дружину. Марія відчувала нездужання ще з вечора, але вирішила відлежатись. А Іван, радіючи ранку на озері, не знав, що день принесе їм не спокій, а справжнє випробування.
Коли мотоцикл від’їхав, Марія намагалася заснути, але їй раптом погіршало. Гострий біль проколював живіт, голова запаморочилася. Вона скрикнула:
— Олежку! Виклич швидку, сину!
Олег, ще сонний, вискочив із кімнати, побачив бліду матір і миттєво кинувся до телефону. Але швидка не їхала. Він годував матір водою, вкривав ковдрою, а в ньому росло відчуття безвиході. Тоді, не знаючи, що робити, він обійняв її, міцно притиснув… і раптом відчув, як слабкість матері перейшла в нього. За хвилину вона розпрямила плечі, губи набрали кольору:
— Сину, ніби й не боліло…
Олег відступив, важко дихаючи. У голові билася думка — знову це. Знову він «забрав» чийсь біль. Цей дивний дар супроводжував його з дитинства. Здавалося, ніби всередині нього живе хтось старий і мудрий, хто дарує зцілення, але ціною власних сил.
А Іван тим часом потрапив у біду. На лісовому повороті мотоцикл заглох, і лише чудом позашляховик, що мчав на швидкості, не знес його з дороги. Водій, чоловік у дорогій куртці, вискочив, перелякано замахав руками:
— Живий?! Брате, пробач! Тільки нікому не кажи, ось, візьми гроші — купи собі нову машину!
Дістав дві товсті пачки гривень, втулив у руки Івана, сів у джип і зник. Старого мотоцикла довелося тягти на буксирі. В сутінках машина під’їхала до дому. Марія вийшла на ґанок, очі повні сліз:
— Іване, де ти був?! Я ледь не пішла з світу, а ти!.. А риба твоя де?!
Іван, блідий, приголомшений подіями, стиснув гроші в руках:
— Це мені… за життя, Маріє. Сьогодні могло все скінчитись…
Незабаром у їхньому дворі з’явився підживлений, але міцний автомобіль. Іван сяяв, немов дитина:
— От і маємо, тепер до самої старості на чому їздити!
А Олег лежав, знесилений. Матір бурчала:
— Користі з вас нуль, один вічно за рибою, інший — лежить та в стелю дивиться! Одружився б уже, а ти все самотнім ходиш!
Та незабаром Олег очуняв. Його запросили допрацювати замовлення — встановити кухонні меблі у новому будинку. І там він побачив Олену. Вона просто стояла і спостерігала, як він працює. Не промовила ні слова, але її погляд був повний теплої участі.
Наступного дня він знову прийшов — нібито не вистачило фурнітури. Прикрутив ручки, а Олена запропонувала чаю. Булочки, тиша, усмішки. І раптом Олег сказав:
— А що, якби ми з тобою трохи погуляли? До кіно сходили. Я б тебе батькам представив, а ти мене — своїм. А потім, може, і весілля?..
Олена, не замислюючись, відповіла:
— Пішла б.
Так почалася їхня історія. Батьки були щасливі, Олена всім сподобалась. Олега призначили бригадиром, робота спорилася, а незабаром вони дізнались — чекають дитину.
Інколи він згадував бабусині слова:
— Бувають люди, у яких немає сили жити. Ось вони й сидять, ні до чого не прагнуть. Таким, як ти, Олежку, треба бути поруч, але й себе не забувати.
І він намагався. Не показував нікому, як важко йому після таких «передач». Мовчав, коли називали самотнім. І лише собі признавався — якщо це дар, то нехай буде. Головне, що тепер він не один.
