**Тінь нездійснених надій**
Ніка сиділа в затишній кав’ярні у центрі Львова, навпроти своєї подруги Олени. Та, помішуючи каву, уважно дивилася на неї, ніби намагаючися розгадати загадку.
— Ти сьогодні якась не та, — Олена примружила очі. — Ну ж бо, зізнавайся, що трапилося?
— Богдан зробив мені пропозицію, — тихо промовила Ніка, але в її усмішці читалася гіркота.
— Серйозно? Нарешті! — Олена оживилася, але тут же нахмурилася. — А де ж твоя радість? Ти ж стільки років чекала!
— Я відмовила йому, — голос Ніки дрібно затремтів, і вона відвела погляд.
— Що?! — Олена ледь не розлила каву. — Ти ж мріяла про це! Богдан стільки років був поруч, а ти… Навіщо?
— Після того, що він зробив, я не могла інакше, — загадково відповіла Ніка, її очі потьмяніли від спогадів.
— Що він зробив? — Олена подалася вперед, не в силі приховати цікавість.
Ніка глибоко зітхнула, зібравшись із думками, і почала розповідати. Олена слухала, затамувавши подих, не вірячи своїм вухам.
Ніка завжди уявляла кохання як кадри з романтичного фільму: букети квітів, палкі визнання, готовність пожертвувати усім заради коханого. Вона бачила себе героїнею, чиє життя — вічне свято почуттів. Ці образи, навіяні кіно та книгами, стали для неї єдиним сценарієм кохання.
Але життя виявилося набагато складнішим. Юна Ніка, сповнена ілюзій, вчилася кохати на своїх помилках, закохуючись і розлучаючись. Її театральність, глибоко вкорінена в душі, надавала кожному роману драматичного відтінку.
Першому своєму чоловікові Ніка присвятила чотири роки. Їй було всього вісімнадцять, коли вони познайомилися. Наївна, закохана, вона вперше опинилася поруч із чоловіком і вчилася будувати стосунки. Але її палкі почуття розбивалися об його холодність. В них були різні уявлення про кохання, і близькості, якої так чекала Ніка, не сталося.
Вона вирішила піти, але не просто так — їй потрібен був гарний фінал, як у кіно. Ніка оголосила, що їй терміново потрібно на море, сама, «розібратися в собі». Він не заперечував, адже вони не жили разом, лише зустрічалися.
На вокзалі він проводжав її, не підозрюючи про її план. За хвилину до відправлення потягу Ніка, стоячи у тамбурі, випалила:
— Я йду від тебе.
— Як? Чому? — він розгубився.
— Так буде краще, — кинула вона і зникла у вагоні.
Потяг рушив. Він побіг за вагоном, кричачи:
— Ніко! Я тебе люблю! Вихожу за мене!
Вона виглянула і холодно відповіла:
— Ніколи!
Так, з кінематографічною драмою, закінчилася її перша любов.
За рік почалися нові стосунки — з програмістом Олегом. Він був галантним, як герой романтичних стрічок: квіти, подарунки, подорожі. Поряд з ним Ніка відчувала себе захищеною, а погляди перехожих, здавалося, були сповнені заздрощів. Олег познайомив її з батьками, возив у відпустку, сипав подарунками. Два роки все йшло до весілля, і Ніка вже бачила себе його дружиною.
Але одного разу Олег повідомив, що його переводять до іншого міста. І додав, мрійливо усміхаючись:
— Уявляєш, ми одружимося, ти будеш чекати мене вдома з дітьми, готувати мій улюблений борщ…
Ніка похолола. Картина сімейної рутини, яку він намалював, була далекою від її мрії про вічну романтику.
— Навряд чи, — різко відповіла вона. — Я терпіти не можу борщ.
Вона розвернулася і майже побігла геть, уявляючи, як її хустка розвівається на вітрі, а Олег дивиться їй услід із розбитим серцем.
Після цього у Ніки було чимало залицяльників, але ніхто не затримувався довго, поки вона не зустріла Богдана. Їхній роман швидко переріс у спільне життя. У них народився син, і Ніка була впевнена, що хоче стати його дружиною. Богдан був надійним, піклувався про неї й сина, але романтики в ньому було мало.
Ніка чекала пропозиції, але роки йшли, а Богдан не поспішав. П’ять років спільного життя, син підростав, а персня на пальці все не було. Всередині Ніки росло роздратування. Вона змінилася — з романтичної дівчини перетворилася на жінку, готову боротися за свої мрії.
Вона пробувала все: бути ніжною, маніпулювати, провокувати — лише щоб Богдан зрозумів, як важливо для неї заміжжя. Але він ніби не помічав її натяків. У якийсь момент Ніка подивилася на своє життя інакше: Богдан не цінує її, не дорожить, лише вдає, що кохає. Справжнє кохання має бути яскравим, пристрасним, а він навіть не кличе її заміж!
Образа переросла в бажання помститися. Не просто піти, а зробити це так, щоб він відчув її біль. Вона вирішила, що її помста буде холодною й продуманою.
Момент настав через п’ять років. БогдаВона опустила телефон, усвідомлюючи, що тепер усе втрачено назавжди.
