Розбиті серця та таємний приворот
Марійка повернулася додому з батьківських зборів у невеличкому містечку під Черніговом. Щойно переступила поріг, пішла до кімнати сина й почала розмову.
— Мамо, годі вже, набридли твої повчання! — не витримав Денис.
— Як це годі? Я лише почала! Ганна Михайлівна тобою дуже незадоволена, — Марійка глянула на сина з докором.
— Роблю, як хочу! Як тато! Тепер зрозуміло, чому в нього інша жінка — ти, мабуть, його допекла, як і мене! — випалив хлопець.
— Яка жінка? Про що ти? — Марійка завмерла, голос задрижав від приголомшення.
Вона йшла зі школи, де вчителька знову скаржилася: Денис не виконує завдання, на уроках вічний непосида. Що сталося з сином? Він став замкненим, нічого не розповідає. Треба поговорити з чоловіком, хай батько розбереться.
Раптом вона помітила авто чоловіка біля тротуару. Невже приїхав за нею? Який молодець! Марійка прискорила крок, але різко зупинилася. З машини вийшов її чоловік, Богдан, з букетом квітів, але пішов не до неї, а до незнайомки. Та обняла його, забрала квіти, і вони поїхали.
Марійка стояла, ніби прикована. Хто ця жінка? Висока, з довгим рудим волоссям, у облягаючій сукні — повна протилежність їй, невисокій, з темними короткими кучерями. Богдан казав, що затримається на роботі, нібито новий проект обговорюють. Невже ця жінка — його колега? За п’ятнадцять років шлюбу Марійка ніколи не сумнівалася у його вірності.
Вони одружилися з кохання одразу після університету. Батьки Богдана, заможні люди, подарували їм квартиру в центрі Чернігова. Свекор із свекрухою обожнювали Марійку, а у їхній доньці, яка народилася пізніше, душі не чули. Богдан очолив сімейну справу, коли батько пішов через здоров’я. Спочатку було важко, але він впорався, підлеглі його поважали. Зарплати вистачало на все: купили дачу за містом, їздили туди з друзями, відпочивали за кордоном. Богдан пропонував Марійці кинути роботу медсестри, але вона любила свою справу.
І що тепер? Якщо в нього інша — значить, розкохав. Скоро піде до неї… Сльози обпекли щоки. Як боляче, як несправедливо! Чого йому не вистачало? Вони були не просто подружжям, а найкращими друзями. Як він міг так зрадити?
Дома Марійка знову завела розмову з сином.
— Мамо, годі, набридли твої нотації! — відкричав Денис.
— Як це годі? Ганна Михайлівна каже, що ти зовсім розгубився!
— Роблю, що хочу, як тато! Тепер зрозуміло, чому в нього інша — ти його допекла, як і мене!
— Яка жінка? Про що ти? — голос Марійки зірвався.
— Бачив, як тато в кафе з якоюсь красунею. Проходив повз, він мене не помітив. Що скажеш?
Марійка впала на диван, сховавши обличчя в долонях. Сльози котилися без зупинки.
— Мамо, ну не плач… — Денис, завжди турботливий, зніяковів.
— Ось так, сину… Жили, любили, а тепер він іншу знайшов…
— Мамо, буває. Я теж тата люблю, але якщо він так із тобою… Хай іде. Я вже великий. Але мені боляче. Батько пішов підло.
Денис подав матері хусточку. Вона витерла сльози й обняла сина.
— Я поговорю з ним. Хай скаже правду.
Через кілька годин Богдан повернувся додому. Виглядав знесиленим.
— Маріє, я поїв із колегами, у душ і спати. Втомився.
— Богдане, я бачила тебе… Ти дарував їй квіти, потім поїхали. Я йшла зі школи…
Чоловік завмер, обличчя поблідло.
— Бачила? Так… У мене стосунки з новою помічницею, Оленою. Не знаю, як так вийшло.
— І що далі? Підеш із сім’ї?
— Маріє, я не хочу йти… Але до неї тягне, як магнітом. Люблю тебе, але це наче нав’язливість. Вона сама запросила до себе, щоб допомогти з документами. Познайомила з матір’ю. Потім знову кликали… І я закохався. Бачилися на нашій дачі. Вибач…
— На нашій дачі? У нашому домі?! Богдане, як ти міг! — Марійці перехватило дихання.
— Пробач. Нам краще розлучитися. Не можу жити, ніби нічого. Сина не покину, допомагатиму. Квартиру залишу вам, візьму машину й дачу.
— Вже все вирішив… Вона молода, пограється й кине. Думай головою!
Наступного дня Богдан зібрав речі й поїхав, поки Марійки й Дениса не було вдома. Синові залишив листа. Марійка дивилася на порожні полиці в шафі, і серце нило. Вона любила його всією душею. Гроші ніколи не були головним — лише родина. Розлучення? Нехай сам подає. Вони з сином впораються.
Свекруха подзвонила в сльозах:
— Маріє, Богдан усе розповів. Як так? Все ж було добре! Криза середнього віку? Нащо йому ця дівчиВони разом пішли до церкви, де Богдан, схрестивши руки, прошептав: “Пробач мені, Господи, і ти, Маріє, я повертаюсь додому”.
