Розкол і примирення
Сімейні вирії — штука підступна. До шлюбу Соломія й уявити не могла, що життя з родичами чоловіка перетвориться на справжнє випробування. Вона зросла у гармонійній родині, де сварки траплялися рідко, тому вважала, що подібні негаразди обійдуть її стороною. Історії колег про свекрух вона сприймала як перебільшення — з нею ж такого не станеться.
Після весілля Соломія й Данило оселилися в його матері, Надії Миколаївни, у її затишній, але тісній двокімнатній квартирі в невеличкому містечку під Черніговом. Свекруха зустріла невістку привітно, і перші місяці все йшло як по маслу. Діти поки що не входили до планів — молодята мріяли назбирати на власне житло.
Данило працював у великій IT-компанії, його зарплата дозволяла будувати плани на майбутнє. Соломія теж працювала, але заробляла менше, у місцевій школі вчителькою. Надія Миколаївна була доброзичливою, але мала звичку роздавати поради, які спершу здавалися невинними.
Соломія намагалася не реагувати, але з часом свекруха все частіше втручалася в їхнє життя. Її тон ставав усе більш владним, а зауваження — уїдливими.
Одного разу Соломія, сяючи від радості, принесла додому новий блендер.
— Тепер варитимемо смузі по ранках, корисно й смачно! — вигукнула вона, ставлячи коробку на кухонний стіл.
Надія Миколаївна, окинувши покупку скептичним поглядом, скривила губи:
— Навіщо це? Даремна витрата. Нормальні люди вранці кашу їдять, а ви всілякими новомодними штуками шлунок собі псують. Потім шкодуватимете, та вже пізно буде, — демонстративно повернулася й пішла до себе.
Соломія, не стримавшись, кинула їй услід:
— Ваш син кашу на дух не переносить! Йому вистачає бутерброда з чаєм — і біжить на роботу!
Свекруха завмерла в дверях, обернулася й холодно відпарувала:
— Якби ти була хорошою дружиною, прокидалася б раніше й готувала Данилові справжній сніданок, а не спала до обіду!
— Я не сплю до обіду! — спалахувала Соломія. — У мене уроки починаються пізніше, і що, мені заради цього позбавляти себе сну?
З того вечора між ними пробігла тінь. Блендер став лише приводом — напруга накопичувалася давно. Соломія сиділа на кухні, попиваючи чай, й розмірковувала:
«Що за свекруха мені дісталася? Замість того щоб порадіти, постійно шукає, до чого причепитися. Я не винна, що моя робота починається пізніше. Данило дорослий, сам собі бутерброда зробить. Чому я маю жити за її правилами?»
Почувши, як ключ повертається у замку, Соломія оживилася — повернувся Данило. Вони завжди ділилися новинами, адже бачилися лише ввечері.
— Привіт, — він чмокнув її у щоку. — Чого така похмура?
— Тебе чекала, хотіла похизуватися, — вона кивнула на блендер. — Тепер снідатимемо по-новому!
— Кльово, молодець! — посміхнувся Данило.
Але з кімнати донісся голос Надії Миколаївни:
— Чому радіти? Тільки здоров’я губити цими іграшками!
— Мам, ну годі тобі! У всіх блендери, і ніхто не скаржиться, — намагався згладити ситуацію Данило.
— Скільки за цю дурницю заплатила? — свекруха повернулася до Соломії.
Та, не збентежившись, назвала суму вдвічі меншу за реальну.
— І це не багато? — обурилася Надія Миколаївна. — Хто в домі гроші заробляє? Данило працює, а ти їх розкидаєш!
— Я теж працюю! — відчепилася Соломія. — І не сиджу без діла, до речі!
— Копійки твої! — відрізала свекруха. — Данило родину утримує, а ти марнотратниця!
Сварка розгоралася. Данило, бачачи, що ситуація виходить з-під контролю, взяв дружину за руку й повів у їхню кімнату, захлопнувши двері.
— Боже, як мені це набридло! — зітхнула Соломія. — Чому вона лізе в наше життя?
Вона хотіла вилити все, але стрималася — Данило не винний, що в нього така мати. Надія Миколаївна витрачала пенсію на свою дачу: то паркан лагодити, то дах латати. Данило іногда бурчав, але допомагав.
Вранці свекруха, поки Соломія спала, вирішила приготувати синові сніданок, щоб показати, хто справді про нього дбає.
— Мам, навіщо тобі це? Я сам упораюся, — здивувався Данило.
Але Надія Миколаївна не заспокоювалася. Вона вилила все, що думала: Соломія — ледарка, невдячна, не вміє піклуватися про чоловіка. Данило слухав, приховуючи посмішку. Він знав, що мати перебільшує, і не сприймав її слова серйозно.
— Мам, дякую, я побіг, — кинув він, виходячи на роботу.
Свекруха залишилася стояти, розгублено дивлячись йому вслід. Соломія, прокинувшись, снідала на самоті — Надія Миколаївна не виходила. Ввечері, коли Данило повернувся, свекруха продовжила скаржитися. Соломія, почувши це з кімнати, не витримала.
— Знову наСоломія вирішила, що настала пора серйозно поговорити з Надією Миколаївною.
