**Розкол і примирення**
15 квітня
Сімейні бурі — штука підступна. До шлюбу Оксана й гадки не мала, що життя з ріднею чоловіка може стати справжнім випробуванням. Вона зросла в дружній родині, де сварки були рідкістю, і здавалося, що подібні негаразди її оминуть. Розповіді колег про свекрух вона вважала перебільшенням — з нею ж такого точно не станеться.
Після весілля Оксана та Михайло оселилися в його матері, Ганни Іванівни, у її затишній, але тісній двокімнатній квартирі в невеличкому містечку під Львовом. Свекруха зустріла невістку тепло, і перші місяці все було гладко. Діти поки що не входили в плани — молодята мріяли назбирати на власне житло.
Михайло працював у великій IT-компанії, його зарплата дозволяла будувати плани на майбутнє. Оксана теж працювала, але заробляла менше, у місцевій школі вчителькою. Ганна Іванівна була доброзичливою, але мала звичку роздавати поради, які спочатку здавалися нешкідливими.
Оксана намагалася не реагувати, але з часом свекруха все частіше втручалася в їхнє життя. Тон її порад ставав все владнішим, а зауваження — гіркими.
Одного разу Оксана, сяючи від радості, принесла додому новий блендер.
— Тепер будемо готувати смузі вранці, корисно й смачно! — скрикнула вона, ставлячи коробку на кухонний стіл.
Ганна Іванівна, окинувши покупку скептичним поглядом, скривила губи:
— Навіщо це? Даремна витрата. Нормальні люди вранці кашу їдять, а ви всякими новомодними штуками шлунок собі псують. Потім шкодуватимете, та пізно буде. — Вона демонстративно відвернулася й пішла до себе.
Оксана, не стримавшись, кинула їй услід:
— Ваш син кашу не терпить! Йому вистачає бутерброда з чаєм — і біжить на роботу!
Свекруха завмерла в дверях, обернулася й холодно парирувала:
— Якби ти була гарною дружиною, вставала б раніше й готувала Михайлові нормальний сніданок, а не спала б до обіду!
— Я не сплю до обіду! — спалахнула Оксана. — У мене уроки починаються пізніше, і що, мені заради цього позбавляти себе сну?
З того вечора між ними пробігла тінь. Блендер став лише приводом — напруга копилася давно. Оксана сиділа на кухні, потягуючи чай, і розмірковувала:
«Що за свекруха мені дісталася? Замість того щоб порадіти, вічно шукає, до чого причепитися. Я не винна, що моя робота починається пізніше. Михайло дорослий, сам собі бутерброда зробить. Чому я маю жити за її правилами?»
Почувши, як ключ повернувся у замку, Оксана пожвавіла — повернувся Михайло. Вони завжди ділилися новинами, адже бачилися лише ввечері.
— Привіт, — він чмокнув її в щоку. — Чого така похмура?
— Тебе чекала, хотіла похвалитися, — вона кивнула на блендер. — Тепер будемо снідати по-новому!
— Класно, молодець! — посміхнувся Михайло.
Але тут із кімнати донісся голос Ганни Іванівни:
— Чому радіти? Тільки здоров’я псувати цими іграшками!
— Мам, ну що ти починаєш? У всіх блендери, і ніхто не скаржиться, — спробував згладити Михайло.
— Скільки за цю дурницю заплатила? — свекруха повернулася до Оксани.
Та, не знітившись, назвала суму вдвічі меншу за реальну.
— І це небагато? — обурилася Ганна Іванівна. — Хто в домі гроші приносить? Михайло працює, а ти їх розкидаєш!
— Я теж працюю! — відрізала Оксана. — І не сиджу без діла, між іншим!
— Копійки твої! — різко сказала свекруха. — Михайло родину утримує, а ти марнотратниця!
Суперечка розгорялася. Михайло, бачачи, що ситуація виходить з-під контролю, взяв дружину за руку й повів у їхню кімнату, грюкнувши дверима.
— Боже, як мені це набридло! — видихнула Оксана. — Чому вона лізе в наше життя?
Вона хотіла вилити все, але стрималася — Михайло не винен, що в нього така мати. Ганна Іванівна витрачала пенсію на свою дачу: те паркан лагодити, те дах перекривати. Михайло іноди бурчав, але допомагав.
Вранці свекруха, поки Оксана спала, вирішила приготувати синові сніданок, щоб показати, хто справді про нього дбає.
— Мам, навіщо тобі це? Я сам упораюся, — здивувався Михайло.
Але Ганна Іванівна не заспокоювалася. Вона виклала все, що думала: Оксана — ледарка, невдячна, не вміє дбати про чоловіка. Михайло слухав, приховуючи посмішку. Він знав, що мати перебільшує, і не сприймав її слова всерйоз.
— Мам, дякую, я побіг, — кинув він, ідучи на роботу.
Свекруха залишилася стояти, розгублено дивлячись йому вслід. Оксана, прокинувшись, снідала сама — Ганна Іванівна не виходила. Ввечері, коли Михайло повернувся, свекруха продовжила скаржитися. Оксана, почувши це з кімнати, не витримала.
— Знову на мене нак— Знову на мене наклеп несе? — вигукнула вона, коли Михайло увійшов.
