Отакої… Ти розлучаєшся? Я залишуся з татом
Наталка давно відчувала, що їхні стосунки з Олегом дали тріщину. Чуття вигоріли, любов змінилася звичкою, розмовляти стало ні про що, накопичилися образи й докази. У повітрі зависло важке затишшя, як перед бурею.
Вона чекала, обманюючи себе, що все налагодиться. Але якщо копнути глибше — вилізе щось таке, з чим уже не погодишся. І що тоді? У них же донька росте. Про неї треба думати.
Наталка готувала, прибирала в хаті, слідкувала, щоб донька не гуляла до пізньої ночі й вчасно робила уроки. У доньки з’явилися дівочі таємниці. Що ж, дорослішає. А чоловік… Чоловік віддавав зарплату. І цим його участь у житті родини обмежувалась.
Останнім часом він не випускав телефон з рук. Сидів, уткнувшись у нього, як підліток.
Раптом Наталка захворіла. Температура підскочила, голова тріскалася, все тіло ламало. Вона попросила чоловіка приготувати вечерю. Донька знову десь гуляла з подружками.
— Та годі, чаю з бутербродами вистачить, — відповів Олег.
Наталці було надто погано, щоб сперечатися. Вона лежала в напівзабутті. Через два дні їй стало легше. Вона зайшла на кухню й побачила, що в раковині — гора брудної посуду, на сушарці немає жодної чистої чашки. Смітник переповнений, а зверху — коробки з-під піци. Пральна машина забита сорочками чоловіка, у передпокої під ногами хрустить пісок, а холодильник порожній. Вона взялася за прибирання, готування, а ввечері впала без сил.
Після вечері в раковині знову стояла гора посуду. Наталці хотілося плакати. Накопичені образи вимагали виходу, і дамба терпіння не витримала.
— Годі. Я не прибиральниця. Я працюю нарівні з тобою, а потім ще й домашнє робитиму. Ти міг би хоча б чашку за собою помити, — вилила вона чоловікові.
— Ти ж все одно помиєш, — спокійно відповів Олег.
— Сміття завтра вранці винеси перед роботою. Я пакет біля дверей поставлю.
— Гаразд, — відповів він, не відриваючись від телефону.
— Не «гаразд», а «не забудь». — Наталка втомлено зітхнула. — Раніше ти мені допомагав, навіть пилососив. Я не прошу зірок із неба – прошу сміття викинути. Ти мене взагалі чуєш? З ким я розмовляю? Відірвись від телефона!
— Га? Я й так усе роблю.
— Що «усе»?
— Чого ти завелася? Ти жінка, це твоя робота. Я гроші в хату приношу. Ще чого тобі треба? У хаті двоє баб, а я ще й посуд митиму?
— Ти свою доньку бабою називаєш? — обурилася Наталка.
— До речі, де вона? Це твоє виховання — дозволяєш гуляти. Через якусь брудну тарілку завелась, — пробурчав чоловік.
— Справа не в тарілці, а в твоєму байдужому ставленні до мене…
— Усе! Набридло. Достала… — Олег вийшов із кухні. Незабаром хлопнули двері ванної.
На столі раптом засвітився екран чоловікового телефону. Наталка встигла побачити ім’я відправниці смс, перш ніж екран погас.
Ось і знайшлася причина тієї тріщини, про яку Наталка здогадувалася, але не хотіла визнавати. Чоловік повернувся на кухню й одразу взяв телефон у руки.
— «Альонка» — це Аліса? Альона? — спитала Наталка, намагаючись, щоб голос звучав спокійно.
Олег завмер у дверях, потім різко повернувся до неї.
— Ти лізла в мій телефон?
— Він у тебе запаролений. Що ховаєш? — спитала вона, а сама думала: «Придумай щось, збреши, як завжди…»
— А якщо й так? — він викликаюче подивився їй у вічі. — Так, у мене є інша. Давай вирішимо це спокійно.
— Це як? — Наталка відчула, як сльози сами коА потім вона обережно закрила двері, витерла сльози й усміхнулась, розуміючи, що тепер у неї є власне життя, яке варто прожити щасливо.
