Коли Соломія виходила заміж, вона була певна: це любов на все життя. Її чоловіка, Максима, вона обожнювала і з усіх сил намагалася бути для нього ідеальною дружиною — тією, на кого завжди можна покластися, тією, що ніколи не підведе.
Соломія була з тих, кого неможливо не любити. Добра, щира, з променистою усмішкою, вона завжди була готова прийти на допомогу. Навіть свекрусі, Ганні Миколаївні, Соломія допомагала без утоми. Та зателефонує, поскаржиться на біль у спині чи втому — і Соломія вже мчиться до неї: прибирає, готує, бігає до магазину.
— Як же мені з тобою пощастило, Соломійко! — зітхала Ганна Миколаївна. — Синок мій — не помічник, від нього й не чекаю нічого. Чоловіки, вони такі! Завжди мріяла про дочку, а доля подарувала мені тебе.
Соломії було приємно чути такі слова. Вона старалася ще більше, аби не розчарувати свекруху. І, власне, Ганна Миколаївна мала рацію: Максим справді не утруждав себе допомогою. Ані вдома, ані матері.
Але справа була не лише в цьому. Максим вважав, що хатні справи — не його клопіт. Соломія, у принципі, не заперечувала — їй подобалося створювати затишок. Але проблема була в іншому: Максим нічого не робив, зате постійно причепився. То підлога недостатньо чиста, то борщ несолодкий.
З часом претензії ставали жорсткішими. Він почав докоряти Соломії за те, що вона забагато витрачає на себе, хоча це було зовсім не так. Соломія заробляла сама й ніколи не просила у нього грошей на свої потреби.
— Скільки твій манікюр коштує? — гризливо запитував він.
— П’ятсот гривень, — тихо відповідала Соломія, ніби виправдовуючись.
— П’ятсот гривень щомісяця! — обурювався Максим. — А могли б на машину копити!
— Але ж ти витрачаєш на свої тренування, — несміливо заперечувала вона.
— Це зовсім інше! Спорт — це здоров’я, сила! А твій манікюр — пуста витрата!
Претензії зростали, як снігова грудка. Потім Максимові не сподобалося, що Соломія раз на місяць зустрічається з подругами у кав’ярні. Нічого особливого — звичайні посиденьки, але й це його дратувало.
— Нащо тобі тинятися по кафе без чоловіка? — бурчав він. — Сиди вдома!
Соломія була м’якою та неконфліктною, але навіть її ангельське терпіння одного дня увірвалося. Сварки стали щоденними, взаєморозуміння зникло. Через три роки шлюбу Соломія вирішилася на розлучення. Максим опирався, але не тому, що хотів зберегти родину, а тому, що звик, щоб усе було за його правилами. Соломія ж більше не могла так жити.
У результаті розлучення відбулося. Як тільки Максим зібрав речі та пішов, задзвонив телефон від Ганни Миколаївни.
— Соломійко, як же так? — запричитала вона. — Чому одразу розлучення?
Соломія зітхнула. Пояснюватися з колишньою свекрухою було останнім, чого їй хотілося. Але все ж відповіла:
— Це не одразу, Ганно Миколаївно. Все до цього йшло. Я намагалася зберегти родину, але Максим не йде на компроміси. Його вічні докори, претензії… Я втомилася. Мені з ним важко.
— Але ж ви були такою гарною парою! — ледь не ридала свекруха. — І тебе я так люблю! Як же я тепер без тебе?
Соломія розуміла, що зараз їй самій потрібна підтримка, але Ганна Миколаївна, як завжди, перевела розмову на себе.
— Чому без мене? — м’яко сказала Соломія. — Ми ж можемо спілкуватися. Розлучення з Максимом не означає, що я не буду з вами бачитися. Дзвоніть, якщо щось потрібно, я допоможу.
— Ох, Соломійко, яка ж ти золота! — зраділа свекруха. — Значить, не прощаємось?
— Звісно, ні.
Розлучення далося Соломії нелегко. Максим не міг змиритися з тим, що його кинули. Він, який вважав себе ідеальним чоловіком, був принижений. Але незабаром усе вляглося. Соломія видихнула, усвідомивши, що не відчуває жалю. Максим так виснажив її, що кохання давно згасло. А адже колись він здавався їй чоловіком мрії. То він прикидався, то вона дивилася на нього крізь рожеві окуляри.
Соломія почала нове життя. Максима вона заблокувала скрізь, щоб він не намагався втручатися. Він і не намагався, а ось Ганна Миколаївна відпускати Соломію не збиралася.
Через тиждень після розлучення вона зателефонувала:
— Соломійко, вітаннячко! Як справи?
— Нормально, — відповіла Соломія. — А у вас як?
Питання було з віСоломія нарешті усвідомила, що її щирість і доброта – не слабкість, а сила, яка варта більшого, ніж використання корисливими людьми.
