Щоденник.
Я розриваюсь між двома сім’ями й не знаю, кого обрати.
У студентські роки я, Богдан, одружився зі своєю першою любов’ю, Соломією. То була пристрасть, вихор емоцій, що привів нас до вінця. Після весілля почалося звичайне життя: робота, дім, побут. У нас народилися двоє дітей, і, як усі родини, ми переживали злети й падіння. Були щасливі моменти, були сварки, але ми справлялися. Я думав, що так буде завжди — спокійне життя, де все передбачувано. Та доля розпорядилася інакше, і тепер я стою на краю прірви, не знаючи, як вибратися з пастки, в яку сам себе загнав.
Мені було майже 40, коли в нашій фірмі у невеличкому містечку під Харковом з’явилася вона — Мар’яна, нова співробітниця. Вона була наче з іншого світу: молода, яскрава, з осліплюючою посмішкою, ніби зі сторінки журналу. Я не міг відвести від неї очей. Думки про неї заповнювали голову, серце билося частіше, варто було їй пройти повз. Я не чекав, що в мої роки можна так закохатися, наче хлопчисько. Дивно, але Мар’яна відповідала взаємністю. Її погляди, легкий флірт, випадкові дотики — усе це розпалювало в мені вогонь, який я давно забув.
Наші стосунки переросли в роман. Це сталося випадково: одна зустріч, один вечір, і ми не змогли спинитися. З Мар’яною я почувався живим, молодим, вільним. У ті моменти я не думав, що зраджую Соломію. Мені було надто добре, щоб думати про мораль. Мар’яна знала, що я одружений, але це її не зупиняло. Ми зустрічалися таємно, у найманих квартирах, готелях, подалі від сторонніх очей. Я не планував кидати сім’ю — мені здавалося, що зможу тримати обидва життя у балансі. Це була ілюзія, але я чіплявся за неї, наче за рятівне коло.
Через кілька років Мар’яна повідомила, що вагітна. Коли народився наш син, я був на сьомому небі. Тримаючи його на руках, я не вірив, що це сталося зі мною. Моє життя, здавалося б таке стабільне, перевернулося. Я знову відчував емоції, які давно забув: трепет, захват, відчуття нового початку. Але із цим щастям прийшов і тягар. Я жив на дві родини. Соломії казав, що їду у відрядження, а сам спішив до Мар’яни й нашого сина. Я розривався, не знаючи, що обрати. Обидві жінки були мені дорогі, кожна по-своєму. Я любив їх обох, але відчував, що втрачаю контроль.
З роками Мар’яна змінилася. Материнство зробило її вимогливою. Вона виховувала нашого сина сама, і це залишило слід. Вона почала докоряти мені: приношу мало грошей, погано їх забезпечую, приділяю замало часу. «Ти знав, на що йдеш», — казала вона, але її слова ранили. Адже ж вона знала, що я одружений, що в мене є інша родина, інші діти, яких я також мав утримувати. Докори переросли в скандали. Але вдома було не краще. Соломія теж помічала, що грошей стало менше. «Ти мало заробляєш, на що ми живемо?» — кричала вона. Я кидався між ними, але куди б не прийшов, мене чекали сварки. Моє життя перетворилося на кошмар, де немає спокою.
Я втомився. Втомився брехати, втомився розриватися, втомився від нескінченних звинувачень. Кожна з них тягне мене до себе, і я не можу обрати. Соломія — моя історія, моя родина, мати моїх старших дітей. З нею я пройшов через багато, і думка про те, щоб її кинути, розриває мені серце. Але Мар’яна — моя пристрасть, моє нове життя, мати мого сина. Без неї я себе не уявляю. Вони обидві — частина мене, але я не можу більше жити в цьому пеклі. Кого обрати? Кого зрадити? Любов до обох жінок палить мене зсередини, а їхні вимоги та сварки доводять до розпачу. Я стою на роздоріжжі, і кожен крок здається кроком у прірву. Як вибрати, коли будь-який вибір розіб’є мені серце?
