В затишному містечку над річкою, де ввечері запалювалися ліхтарі, Соломія прибирала на кухні. Аромат свіжоспеченого пирога ще витав у повітрі, коли раптом задзвонив телефон. На екрані з’явилося ім’я подруги Оксани, з якою Соломія не спілкувалася роками.
– Оксанко, привіт! Як же я рада! – скрикнула Соломія, витираючи руки об фартук.
Після обміну привітаннями Оксана раптом запитала:
– Сонечко, ви з Богданом розлучилися?
– Ні! Звідки тобі це? – здивувалася Соломія, серце болісно стиснулося.
– Дивно, тоді як ти поясниш оце? – у голосі Оксани прозвучала тревога.
За мить на телефон Соломії прийшло повідомлення з фото. Вона відкрила його, глянула на знімок і завмерла, наче світ навколо розсипався.
—
– Трясця, як уже все набридло! – увірвався в квартиру Богдан, кинувши ключі на комод у передпокої.
– Бодю, що трапилося? – здивувалася Соломія. Вона завжди поверталася з роботи раніше за чоловіка, встигаючи прибрати та приготувати вечерю.
– Що, що?! Усе! – гаркнув він, зриваючи куртку. – Ця робота, рутина, побут! Ні просвіту, ні життя! Сонечку, давай майнемо кудись, відпочинемо. Чи на озеро, чи в санаторій. Я на межі!
– Але ж треба заздалегідь взяти відпустку, – замислилася Соломія. – Ми ж твоєму батькові обіцяли допомогти з дачею…
– До біса дачу! – перебив Богдан. – Вона за пару тижнів не втече, а я ось-ось лусну від усього цього! Тобі що важливіше – грядки чи я?
– Звичайно, ти, – тихо відповіла Соломія, бачачи, як серйозно виглядає чоловік. – Я поговорю на роботі, мені не відмовлять. Два роки без відпустки.
– Значить, беру квитки? – підбачив Богдан, потираючи руки.
– Бери, – кивнула Соломія. Їй і самій давно хотілося вирватися з коловороту справ: то випускний сина, то його вступ до університету в іншому місті, то потік від сусідів зверху, через який довелося робити ремонт. Сили були на межі.
– Вирішено, – оголосив Богдан. – На озеро дорого, їдемо в санаторій. Там природа, озеро поруч, і по кивзені не вдарить.
Соломія не заперечувала. Вона рідко сперечалася з чоловіком. Навіть коли після потопу Богдан купив дешеві шпале́ри замість тих, що їй подобалися, або коли відмовив її від хорошої роботи, сказавши:
– Це ж через усе місто їздити! Закинеш хату. І що, що зарплата хороша? Я, що́, мало забираю? Ось, у сусідньому магазині каси́рки потрібні. І близько, і продукти під боком.
Соломія поступилася. Робота в магазині їй не подобВ той же мить двері відчинилися, і на порозі з’явився їхній син, який повернувся додому раніше – і в руках у нього була та сама фотографія, що знищила їхній світ.
