Зрозуміла, що щастя її безмежне
Соломія на вихідні вирішила поїхати до рідного села, відвідати матір і сестру. Сама живе в обласному центрі, працює лікаркою-кардіологом у лікарні, тому рідко вдається вирватися до рідних країв.
Соломії сорок пять, гарна жінка, давно побувала у шлюбі та народила доньку. Та вже закінчила інститут і, вийшовши заміж за однокурсника, поїхала до нього на малу батьківщину. З чоловіком прожили сім років і розійшлися виявилися надто різними. Вирішили обоє, що треба розстатися.
«Добре, що випали три вихідні, раділа Соломія. Треба заїхати в супермаркет, купити мамі й сестрі трохи усього.»
Соломія родом із села, з дитинства мріяла стати лікарем, швидше вирватися з дому. Чесно кажучи, жити в селі нуднувато, хоча й назва у цього села «Веселе». Але в селі не було нічого веселого, воно занепадало. «Веселі» мешканці розлетілися на заробітки, хто куди, роботи нема, молодь їде до міста.
Восени та взимку в селі стає особливо сумно. Трохи світліше з приходом весни, коли починаються польові роботи. Навколо бушуюча зелень, і сонце робить життя «Веселого» справді трохи веселішим.
Зараз друга половина червня. Соломія їхала автобусом із міста, милувалася у вікно на пропливаючу зеленню та квітами. На душі радісно майже два місяці не бачилася з рідними робота
«Мати почувається не дуже добре, добре, що Олена живеОлена прихистила їх до свого затишного дому на околиці села, де за столом, зава́леним домашніми солодощами та свіжим хлібом, вони згадували минуле й сміялися, а за вікном тихо падав перший сніг, ніби обіцяючи новий початок.
