Щастя по уламках
Олегу подзвонила мати — попросила прикріпити полицю на кухні. Наступного дня він завітав, але її не було вдома. Квартира була відкрита його ключем. Полиця лежала там, де й обіцяла мама, а ось дриль… Де він? Мабуть, на антресолях, завалених старим непотребом.
Він вліз на стілець, відчинив дверцята — і ось вона, дриль! Потягнув за шнур, той заплутався, дриль зісковзнула й вдарила по вазі. Та розлетілася на дрібні шматочки. Олег вилаяся, знаючи, як мати її любила. Зібрав уламки, прикріпив полицю та поїхав. По телефону сказав матері, що купить нову вазу до 8 Березня. Та легко він не відбувся — мати довго голосила.
Час минав, але схожої вази ніде не було. Уже останньої суботи перед святом Олег натрапив на неї… в руках у дівчини. Продавець повідомив, що це останній екземпляр. Олег підійшов, перепросив і чесно розповів, як розбив вазу та що мати не пробачить, якщо він не знайде такої самої.
Дівчина, на ім’я Соломія, після паузи усміхнулася й простягнула йому вазу. «Беріть, рятуйтеся від матчиних докорів». Вона взяла іншу, а Олег — ту саму.
На виході з магазину вони заговорили. Він пожартував, вона сміялася. Незабаром він запросив її у гості — на 8 Березня, до матері. Соломія здивувалася, але погодилася.
Наступного дня вони разом прийшли до Олегової матері. Та була в захваті від подарунка і ще більше — від Соломії. «Ось бачиш, сину, усе до кращого — не збив би вази, не зустрів би такої дівчини», — сміялася вона.
Відтоді життя Олега змінилося. Вони з Соломією почали проводити разом все більше часу: гуляли парками, обговорювали фільми й книги, будучи плани. Він познайомив її зі своєю донькою, яка приїхала на канікули, і на щастя, вони відразу знашли спільну мову. Дівчина була зворушена добротою Олега та його турботою. А його мати часто згадувала той день, коли син випадково розбив вазу, і стверджувала, що це був знак долі. Соломія теж дивувалася, як одна випадкова зустріч може призвести до такої глибокої близькості. За півроку вони одружилися. Весілля було скромним, але дуже щирим. Мати Олега сказала тост, знову подякувавши долі за розбиту вазу. А Олег, дивлячись на дружину, знав, що знайшов ту, кого шукав все життя. І щоразу, проходячи повз ту саму полицю, він з усмішкою згадував, як одна розбита ваза привела його до щастя, на яке він навіть не наважувався сподіватися.
