…Люто вдаривши будильник по залізній головці, Тарас Ковалько схопився з ліжка й босоніж поплентався на кухню. Там його чекав справжній шок. За обіднім столом, поклавши одну струнку ніжку на іншу, сиділа Марічка. Одягнена вона була у кокетливий мереживний фартушок. Точніше — на ній був лишень цей фартушок. Останній факт так збентежив Тараса, що він навіть заплющив очі.
«Котику, прокинувся!» — Марічка, мов легкокрила метелиця, злетіла з табурета й повисла на шиї здивованого Тараса. «А я вже сніданок приготувала!»
«Справді? І що ж це?» — запитав він, розглядаючи волокнисту незрозумілість.
«Ну як же, Тарасику? Це броколі на пару!»
Тарас ніколи не їв «броколі на пару». Він звик поснідати чимось простішим.
«Може, трошки майонезику?» — несміливо запропонував він, не маючи сили жувати безсмачну зелену масу.
Але, побачивши, як на переносиці Марічки зійшлися її ідеальні бровки, Тарас поспіхом відмовився від ідеї:
«Ну звісно, кохана! Без майонезу!..»
«За що мені таке щастя?» — думав він, допожовуючи сніданок. Але думка стосувалася зовсім не броколі, а богині, яка сиділа на старому кухонному табуреті серед його кухні. «Ця фея!.. Німфа!.. Моя Беатриче!..»
***
Вперше Тарас Ковалько побачив Марічку в театрі, де працював електриком-освітлювачем останні тридцять років. Одного разу, лагодячи перегорілий прожектор, він направив світло на сцену і… побачив її! Тонке, ніжне, немов зі сну створіння запало йому в душу. І з того дня спокою не було.
Ні, Тарас не був із тих чоловіків, що бігають за кожною спідницею! Що, власне, дивно для театрального працівника. Але серед цього розсадника краси й культури він мав репутацію порядного й чесного чоловіка. Можливо, саме за ці рідкісні якості небо й подарувало йому Марічку?
***
Нашвидку поголившись, Тарас став збиратися на роботу.
«Може, допоможеш із сорочкою?» — несміливо звернувся він до Марічки.
Але «німфа-Беатриче» була надто зайнята чимось божественним.
«Ко”Ти сам гарно впораєшся, коханий!” — прошепотіла вона, не відриваючи очей від екрана свого смартфона.





