Мені дуже образливо за свою маму. Річ у тім, що вона вже кілька місяців живе у квартирі мого молодшого брата Володі разом з ним, його дружиною Веронікою та сином. Цю квартиру батьки подарували їм на весілля. А рік тому тата не стало й ми з братом вирішили, що хтось з нас повинен доглянути за мамою.
Я б з радістю взяла б маму до себе жити, але ми з чоловіком живемо у моєї старенької свекрухи, за якою доглядаємо. Крім, нас трьох в будинку живе ще моя донька з маленькою онукою. Вона нещодавно розлучилась з чоловіком, йти їй нікуди, тому ми й живемо всі разом. Нашу з чоловіком однокімнатну квартиру ми поки здаємо в оренду. Зараз в нас немає можливості доглядати ще й за нашою мамою, тому ми з братом домовились, що він візьме її до себе й, відповідно, мамина квартира відійде йому. Мені такі умови підходять, адже нам з чоловіком колись дістанеться будинок свекрухи, а доньці ми віддамо свою квартиру. Тому я вважала справедливим такий стан речей.
Щоправда, мама не дуже хотіла їхати жити до мого брата. Спочатку я не дуже розуміла причину, але побувавши одного разу в гостях у Володі з Веронікою, второпала у чому річ.
– Мамо, ви чого розсілись на нашому ліжку? – сказала в моїй присутності Вероніка моїй мамі, коли та, зайшовши у спальню брата з невісткою, присіла на край ліжка, – Ви ж знаєте, що я цього не люблю?!
– Вибач, я не знала – мама встала й вийшла з кімнати.
Тут я втрутилась. Запитала, що такого страшного станеться, якщо моя мама посидить на краєчку їхнього ліжка.
– Розумієш, – спробувала виправдатись Вероніка, – я не хочу, щоб моя кімната пахла старістю!
Я змовчала, що про себе обурилась. Далі невістка запросила мене випити чаю на кухні. Коли ми зайшли туди, там сиділа мама й тихенько їла йогурт, який я їй принесла. Та й зараз Вероніка знайшла до чого причепитися.
– Я вам скільки разів говорила, що її десертні ложечки – для гостей. Ваші – от у тій шухляді. Невже так тяжко запам’ятати?
Бідна мама встала з-за столу, помила ложечку, поклала на місце й пішла у свою кімнату. Мені стало її так шкода, як ніколи. Вона завжди ставилась до дружини сина з великою материнською любов’ю. Саме вона вмовила батька всі гроші, що вони назбирали за життя вкласти у квартиру для молодшого сина. Саме вона завжди передавала їм продукти, коли вони ще не так багато заробляли. Врешті, саме вона подарувала їм ті ложечки, які «для гостей», і якими невістка їй не дозволяє користуватись. Хіба гідна мама такого ставлення? Ніколи.
Я сама невістка й останнім часом доглядаю за свою старою свекрухою, яка майже одного віку з мамою. Так, розумію, буває нелегко зі старшими людьми, які ще й хворіють. Їм тяжко вгодити. Але я ставлюсь до свекрухи так, як би хотіла, щоб поводились із моєю мамою. За всі роки я жодного слова поганого в її адресу не сказала, а в ті моменти коли мені щось не подобалось – стримувалась й змовчувала, адже до старшої людини, яка, тим більше, що мати твого чоловіка треба виявляти повагу.
Я в житті в не вигнала свекруху з нашої з чоловіком кімнати, аби заборонила їй сідати на ліжко! Або пошкодувати ложку – це з безглуздя! Хай би вона була й золота – це неправильно.
Зараз мене мучить сумління. Я постійно думаю, чи правильно вчинила, дозволивши братові з дружиною доглядати за нашою мамою. Ви як вважаєте?
