Ой, така історія… Шкода, що впустила племінника жити в нашій квартирі — тепер ворогів у родині більше, ніж сусідів.
Наталка та її молодша сестра Оксана родом із маленького містечка на Вінниччині, де всі знають одне одного, а плітки розносяться швидше за вітер. Долю мали різну.
Наталка завжди була тією самою «зіркою школи» — закінчила з золотою медаллю, поїхала до Львова та вступила до університету. Там і знайшла свого майбутнього чоловіка, вийшла заміж і залишилася в місті, де разом із чоловіком отримала по спадщині скромну квартирку.
Оксана ж лишилася в батьківському домі. Два шлюби — обидва невдалі. Від кожного — дитина. То характер підвів, то з чоловіками не пощастило, але після розлучень вона з дітьми знову опинилася під маминою кришею.
У Наталки з чоловіком теж були важкі часи. Гроші то були, то їх бракувало. Але крок за кроком вони будували своє майбутнє. Спочатку купили кімнату, потім продали, вклали гроші в двокімнатну квартиру — для сина Андрія. Хлопець вступив до медуніверситету, старався. Мріяли, що після закінчення навчання та весілля він оселиться там із дружиною та почне самостійне життя.
Але все пішло не за планом.
Коли син Оксани — Ярослав — закінчив школу, він теж вирішив їхати до Львова. Вступив до коледжу, планував працювати і знімати житло. Але грошей на оренду не було. Тоді Оксана, зі своєю наполегливістю, попросила сестру прихистити сина «на пару років». Обіцяла, що він платитиме за комуналку, знайде роботу, а вони допоможуть, як тільки зможуть. Наталка повірила. І погодилася.
Два роки минули. Андрій закохався, зробив пропозицію Марії. Готувалися до весілля. Наталка попередила племінника:
— Ярику, до літа треба буде виїжджати. Восени до квартири заселяться Андрій із дружиною.
Здавалося б, все чесно. Але почалися дзвінки.
— Влаштувався на нову роботу, зарплата — копійки…
— З дівчиною чекаємо дитину…
— Збираємося одружуватися…
Наталка з чоловіком знову пішли на зустріч. Дозволили пожити до вересня. Потім — ремонт, переїзд сина. Усі знали. Навіть Оксана. Вона кивала, погоджувалася, говорила:
— Звісно, допоможемо. Все розуміємо.
Але літо минуло. Настав серпень. Оксана подзвонила:
— Мовляв, нема грошей, щоб допомагати синові. Дочка скоро народжує, їй потрібніше. Та й весілля на носі…
Потім — дзвінки від бабусі та діда. Благали,
