Стежка, якої ми не пройшли разом
Марійка та Богдан Гнатюки мріяли про одне — про авто. Не просто залізяку на колесах, а квитку до тієї самої свободи, яку вони малювали в думках з самого весілля. Майже тридцять років — робота, город, підробітки, десятки відмов собі в дрібницях — усе заради однієї мрії: купити машину та вирушити удвох у подорож. Без розкладів, без метушні, лише вони й дорога.
І вони зробили це. Сріблястий «Kia Sorento» з’явився у старенькому гаражі поряд з вірною «тавдією», яка служила їм вірою й правдою. Богдан ходив навколо авто, як дитина, що отримала подарунок. Ніжно гладив капот, зазирав у салон, а Марійка вже уявляла, як вони мчать мостами, де ще не були, ночують у кемпінгах, п’ють каву на заправках, дивляться на заходи сонця в чужих містах…
План був готовий давно. Усе продумано до дрібниць: маршрут, ночівлі, місця, де можна поїсти, списки речей. Богдан — за кермом і всю техніку. Він вивчив мапу, виписав координати кемпінгів, заправок, підрахував відстані, роздрукував графік зупинок. Марійка — за атмосферу, їжу та враження. У її зошиті була кожна кав’ярня з місцевою кухнею, кожна пам’ятка, кожне гарне місце для фото. Вони нікому не розповідали — це була лише їхня історія, особиста і сокровенна.
Літко добігало кінця. Залишилося закінчити справи на городі. Був вересень, прохолодний вітер нагадував про осінь. Вони збиралися до міста — двадцять кілометрів до квартири. Сонце хилилося до обрію, Марійка дивилася у вікно, а Богдан щось тихенько насвистував. Усе здавалося чудовим.
Аж раптом усе обірвалося.
Він різко скинув швидкість, вчепився у кермо, тіло рвонулося вперед — й завмерло. Машина зупинилася посеред дороги. Марійку різко притиснуло ременем, вона не відразу зрозуміла, що сталося. Потім — крик, паніка. Богдан не відповідав. Просто осів, похиливши голову на кермо.
Марійка викликала швидку, намагалася привести його до тями. Лікарі приїхали швидко, але… Він уже не дихав.
Серце. Миттєво. Ремень ще пахнув його одеколоном, а його вже не було.
Почалися формальності: поліція, донька з чоловіком, сльози, запитання. Але Марійка не чула. Вона все ще сиділа в авто, на тому самому місці, де ще так недавно мріяла. Дивилася, як його забирають. І не проронила анВона заплющила очі, вдихнула глибоко — і рушила вперед, прямо в сонце, немов він ще сидів поруч і сміявся.
