Шрами та дружба: історія непереможної душі
Ми з Лілею сидимо на її балконі на 15-му поверсі новобудови на околиці Києва. Вона переїхала сюди разом із батьком та бабусею чотири роки тому. Її тато — юрист у будівельній компанії, яка зводила цей будинок. Квартиру обирали спеціально — з великим балконом, щоб Ліля могла розвивати свою пристрасть. Батько міг собі це дозволити. Балкон утеплений: тепла підлога, батареї, стіни облицьовані рельєфною плиткою, приємною на дотик. Ліля захоплюється кімнатними рослинами та акваріумними рибками. У квартирі п’ять акваріумів — по одному в кожній кімнаті та тут, на балконі.
Цей акваріум — кутовий, із м’якою підсвіткою та складною системою фільтрації, про яку я нічого не тямлю, а Ліля може розповідати годинами. Усередині — керамічний замок із арками та вежами. Риби випливають із його вікон, ніби вартові підводного королівства. Чотири яскраво-помаранчеві рибки, назви яких я постійно забуваю, і одна незвичайна — сом, якого Ліля називає бронзовим птеригопліхтом. Він — санітар акваріуму, чистильник.
Ліля знає про своїх рибок усе. Вона активна на форумах акваріумістів, пише статті для тематичних сайтів, її там поважають. З такою ж пристрастю вона захоплюється рослинами. Після переїзду її кімнати перетворилися на квітучі джунглі. На балконі в’ється плющ, висять кашпо з фіалками, стоять горщики з мініатюрними ялинками та бонсай.
Ми сидимо в цьому зеленому оазі, дивимось через величезне вікно на Дніпро, дахи будинків і парк у далині. Праворуч, унизу, гудить траса, що веде до Борисполя та Білої Церкви. Ліля розповідає про поїздку з батьком за ягодами. Вони забралися в таку глушину, куди пробився лише їхній позашляховик. Набрали повні кошики, потім три дні з бабусею варили варення.
— Шкода, тато тепер майже не буває вдома. Працює навіть у вихідні. Погода чудова, а скоро почнуть дощі, і ми нікуди не зможемо виїхати. Ганно, давай ще раз спробуємо зробити фото? — Ліля дивиться на мене з благальним поглядом.
Я зітхаю. Ми йдемо до її кімнати — такої ж зеленої та затишної, як балкон. Ліля сідає перед саморобним білим фоном. Я роблю кілька знімків, потім намагаємося їх обробити на ноутбуці. Їй потрібні фото для документів, але завдання здається неможливим.
Фотки не виходять. То я поганий фотограф, то справа в іншому.
— Лілю, годі комплексувати. Унизу фотостудія, зараз збігаю, домовлюся.
Ліля неохоче погоджується. Вона забирається у крісло на балконі, кутається у плед і відвертається до вікна.
Я беру ключі від квартири й біжу вниз. Фотограф — молодий хлопець, нудьгує біля стійки. Поясняю, що потрібні фото на документи, але зніматимемося вдома, на 15-му поверсі.
— Це буде коштувати…
— Нам байдуже, скільки. Фото потрібні сьогодні, терміново.
Піднімаємось. Хлопець завмирає перед акваріумом на балконі, захоплено розглядаючи рибок. Я нервуМи з Лілею мовчки дивимося, як місто внизу вкривається вогнями, і знаємо — наша дружба сильніша за будь-які шрами.
