У затишній київській квартирі панувала напружена мовчанка, яку порушували лише скрегіт милиць та дитячі голоси. Зима того року була лютою, але для родини Олени та Олега вона стала справжнім випробуванням. Їхня свекруха, Ганна Іванівна, зламала ногу в лютому, послизнувшись на обледенілій доріжці. Перелом виявився складним, кістки зросталися повільно, і жінка, звикла до самостійності, раптом опинилася прикутою до милиць. Пересуватися вона могла лише на кілька кроків — до ванної кімнати і назад, та й то з труднощами. Олег і Олена, не вагаючись, вирішили забрати її до себе. Олег узяв на себе поїздки до лікарів, а Олена — усі домашні справи: приготування їжі, прання, догляд за свекрухою. Але ніхто не очікував, що тимчасовий прихисток перетвориться на сімейну драму, яка розколола їхній дім.
Влітку родина зазвичай виїжджала до свого заміського будинку під Києвом — просто́йного, з великим садом, де їхні діти, десятирічний Андрійко і семирічна Настя, бігали з друзями, дихали свіжим повітрям і насолоджувалися свободою. Того року через карантин вони вирушили туди раніше, у травні, і, звісно, взяли Ганну Іванівну з собою. Їй відвели кімнату на першому поверсі, поставили телевізор, принесли планшет, завантажили фільми. Коли погода дозволяла, Олена виводила свекруху на терасу, загорнувши в ковдру. Олег продовжував возити матір на процедури, не пропускаючи жодного візиту до лікаря. Здавалося, все йшло за планом, але буря вже наближалася.
Ганна Іванівна завжди була доброю жінкою. З Оленою вони ладили, хоч і без особливої близькості. Свекруха не раз рятувала: доглядала за Андрійком, коли Олена лежала в пологовому з Настею, забирала його з садочка, коли молодша донька потрапила до лікарні. Вона ніколи не відмовляла у допомозі, але й родина не зловживала — у них була няня, а діти з часом стали самостійнішими. Останні роки Ганна Іванівна майже не брала участі в їхньому житті, адже у неї з’явилася нова турбота — онука Соломія, донька її молодшої доньки, Ярини. Дівчинці було чотири, і вона жила з мамою поруч із бабусею. Але ні Ярина, ні її родина навіть не спробували допомогти Ганні Іванівні після травми. Ярина лише зітхала, скаржачись, що їй «ніхто не допомагає» з дитиною, і робила вигляд, ніби сама ледве справляється.
Олена знала, що свекруха більше любить доньку. Ганна Іванівна заповіла Ярині квартиру, а коли могла, підкидала їй гроші. Олегу же, за її словами, «нічого не треба» — він сам добре заробляв, вони з Оленою купили будинок, а у невістки була своя квартира ще до весілля. Ярина ж, на думку свекрухи, «бідувала». У Ярини справи йшли кепсько: Соломія народилася з проблемами здоров’я, чоловік толком не працював, а сама Ярина не хотіла виходити з декрету, посилаючись на те, що донька не може ходити до садочка через слабкі легені. Жила вона на підробітки, яких ледОлена стояла на порозі, дивлячись, як свекруха, дрібна і слабка, тягнеться до таксі, не знаючи, чи це кінець, чи початок чогось гіршого.
