Сімейна розправа
Ярина задумала грандіозне прибирання, поки її донька Марійка гостювала у бабусі з дідусем у маленькому містечку під Тернополем. Вона вимила вікна до дзеркального блиску, вичистила килими, стерла пил з кожної полиці. Раптом тишу порвав дзвінок телефону. Дзвонила Марійка, її голос тремтів від сліз:
— Мамо, забери мене додому, будь ласка!
— Донечко, що трапилося? — знепокоїлася Ярина, відчуваючи, як серце стиснулося від поганого передчуття.
— Поклич бабусю!
За мить у трубці почувся голос Ганни Степанівни, матері Ярини.
— Мамо, що у вас там коїться? — майже кричала Ярина.
— Ой, Яринко! Це все наша невістка! Ти й уявити не можеш, що вона влаштувала! — Ганна Степанівна, важко зітхнувши, почала розповідати. Ярина слухала, і з кожним словом її обличчя все більше каменіло від обурення.
— Твоя донька — просто нахабниця! — заявила Оксана, дружина брата Ярини, з отруйною посмішкою. — Ніяких манер! Приїхала в гості й лазить по чужій холодильнику! З’їла шматок торта й йогурти, які я купила своїм дітям! То будь ласка, відшкодуй мені збитки. Ввечері зайду за грішми.
Стосунки Ярини з Оксаною ніколи не були теплими. Сім років тому її брат Богдан одружився з Оксаною, і цей вибір викликав бурю обурення в родині. Оксана була на десять років старша за Богдана, та ще й з трьома дітьми від попереднього шлюбу.
— Сину, навіщо тобі це? — причитала Ганна Степанівна. — Вона старша, з трьома дітьми! Невже не можеш знайти ровесницю, без такого багажу?
— Чужих дітей не буває, мамо, — обурювався Богдан. — Її хлопчики класні, ми вже подружилиОксана ж посміхнулася згори, мов знала, що врешті все станеться так, як вона забажала.
