Гірке свято: драма Олени
Олена сиділа за кухонним столом, знову перераховуючи гроші. Гаманець був майже порожній, а до зарплати ще цілий тиждень.
– Мало, – зітхнула вона. – Але що поробиш? Така вже зарплата…
Треба було сплатити комуналку, купити продукти, але на що? Олена блукала магазином у центру містечка Верховина, зідхаючи при виді цінників, які ніби зростали на очах. У результаті вона змогла дозволити собі лише молоко, батон і пачку макаронів. На масло грошей не вистачило, але маргарин був у межах бюджету. Кава, чай, цукерки до чаю, улюблений сир – усе це залишилося на полицях.
Олені нічого не залишалося, крім як відправитися до колишньої свекрухи по овочі. А там її чекало неминуче:
– А я тобі казала! – знову промовить Марія Іванівна.
Свекруха була жінкою суворою, але мудрою. Їй йшов сімдесят шостий рік, і вона завжди виявлялася правою. Якби Олена послухала її роки тому, можливо, зараз не рилася б у гаманці зі сльозами на очах. Може, жила б, як усі нормальні люди. Або навіть краще! Але що було – те минуло.
Два роки тому її чоловік, Ігор, пішов. І як пішов – прямо в її день народження. Олена весь день метушилася на кухні, накрила розкішний стіл. Ігор сів, з апетитом поїв і раптом завважив:
– Усе, Олено. Досить. Я йду від тебе.
Вона завмерла, не вірячи своїм вухам. А він продовжив, не приховуючи роздратування:
– Тобі скільки сьогодні стукнуло? Сорок один, га? А мені сорок п’ять. У такому віці в нас уже повинні бути онуки! А де вони? Немає їх. Бо дітей у нас немає. Ти їх народити не встигла!
– Що ти таке говориш? – Олена захлинулася від образу. – Ти про що взагалі? Бідний, стомився, так? Які з тобою діти? Ти за кішкою не дивишся, вона в тебе голодна цілими днями ходить! Я по квартирі навшпиньках ходжу, а ти ревеш, що шумлю! Які тобі діти? Та я, може, спеці– Я, можливо, спеціально від тебе народжувати не хотіла, – прошепотіла Олена, відчуваючи, як серце завмирає від цих слів.
