Запечена правда: як одна тріска перевернула родину
Олег повернувся додому після роботи, втомлений, але задоволений. З кухні тягнувся апетитний запах. Він зазирнув туди, потер руки:
— Ммм, як смачно пахне! Що готуєш, Насте?
— Вирішила запекти рибу, — спокійно відповіла дружина.
Але перш ніж він встиг запитати, які спеції вона додала, з глибини квартири долинули дивні звуки. Олег насторожився:
— Це сусіди знову шарудять?
— Ні, не сусіди. У дальній кімнаті на тебе чекає сюрприз, — з загадковою усмішкою промовила Настя.
— Який ще сюрприз? — здивувався він.
— Іди та подивись сам.
Олег повільно пройшов коридором, обережно відчинив двері — і завмер. У кріслі, ніби так і треба, сиділа його матір – Ганна Степанівна.
Вона з’явилася біля дверей без попередження. Настя, думаючи, що це доставка, одразу відчинила.
— Ганно Степанівно, вітаю. Чому не попередили? Раптом нас не було б вдома…
— Олег працює, а ти вдома. Я сама дійду, ще не інвалідка. Де моя кімната?
— Заходьте поки сюди, потім вирішимо.
— У вас три кімнати, а ти не можеш одразу визначити? І як це він не знав?
— Він сам не був у курсі. Ви йому не казали?
— А навіщо? Я не в гості. Я тепер поживу у вас.
Настя стрималася, хоча й відчувала, як все всередині стискається. Їй треба було закінчити роботу, і вона попросила свекруху трохи почекати. Та з єхидством оглянулася, кинувши напослідок:
— У холодильнику пусто…
— Зараз привезуть доставку.
Коли кур’єр приніс пакети, Настя швидко зібрала простий обід: порізала сир, ковбасу, хліб, заварила чай.
— Може, хочете каші, сирники?
— Не турбуйся. Якщо щось, сама приготую.
Настя кивнула і пішла. За півгодини, коли роботу було здано, вона повернулася на кухню і почула, що свекруха «освоїла» сусідню з ванною кімнату — ту саму, де Олег проводив ночі за комп’ютером. Та вже встигла заявити:
— Безлад, бруд, посуд. Він хоч сам прибирає?
— Він працює, тут відпочиває.
— Працює? Іграшки у нього тут. Ти вдома сидиш, продукти по інтернету замовляєш. А він, бідолаха, і вдень, і вночі має горбатися.
Настя мовчки стримувалася. Забагато гіркоти накопичилося, але зараз не час. Вона згадала нещодавню розмову з мамою, коли скаржилася на чоловіка та його захоплення:
— Ну хоч не гуляє. Грає тихо. – заспокоювала мама.
— А коли діти будуть?
— Не награвся в дитинстві…
І справді. Усі гроші, що мати дала на квартиру, Олег витратив на дорогу техніку. Дитяча мрія, сказав він тоді. Та все ж квартира виявилася записана на Настю, завдяки внеску її батьків.
Після обіду Ганна Степанівна заснула у своїй «новій» кімнаті. Олег встиг повернутися з роботи, почув хропіння й здивувався:
— Це що, сусіди?
— Ні, твоя мама. Заходь, поговори.
Мати прокинулася якраз вчасно. Без вітань, з ходу:
— Я тепер на пенсії. Планую подорожувати, а між поїздками жити у вас. Квартиру збираюся продати, гроші ж тобі віддала. Значить, у мене тут теж є метри.
— Мам, ти серйозно? Ми цю кімнату хотіли дитячою зробити. Настя буде проти.
— Тоді повертай мені гроші. Усе по справедливості.
— Я й так щомісяця тобі переказую. У нас родина.
— Родина? Настя вдома сидить. Ти працюй один. Несіть документи. Сподіваюся, все оформили, як треба?
Настя мовчки пішла, повернулася з папкою.
— Ось документи. Квартира записана на мене. Гроші вклали мої батьки.
— А мої?
— Витрачено. На твоєму улюбленому синові. На його «дитинстві».
Олег встав, провинуто глянув:
— Пробач, мам. Але я тоді так мріяв про це. А тепер — награвся. Більше не хочу.
— Отак! — спалахує Настя. — А якщо не припиниш — я подаю на розлучення. І поїдеш до мами, до своїх іграшок.
— Настю, не треба! Я все продам. Обіцяю. Пішли вечеряти. Сьогодні — без комп’ютера.
За вечерею свекруха мовчала, насупилася.
— Я, значить, тут ніхто? А розраховувала жити як господиня.
— Ви — мати мого чоловіка. Але у нас — своя родина. І я не збираюся все робити за вашим наказом.
— Олеже, ти під каблуком!
— Краще під каблуком улюбленої дружини, аніж під маминим контролем. Ти все життя вирішувала за мене. А тепер годі. Я виріс.
Ганна мовчки встала, взяла сумку:
— Виклич мені таксі. Я поїду. А ти ще згадаєш про мене…
Олег мовчки провів матір до машини. Повернувшись, сів за стіл:
— Я їстиму і рибу, і м’ясо. Усе одразу. Я дуже зголоднів.
— А щодо ігор — ти серйозно?
— Так. Продам усе. Нам знадобляться гроші на дітей. Тепер я готовий. А з мамою — як-небудь розберемося. Головне, щоб ти була поруч.
Настя усміхнулася. А всередині відчула: цей «заборонНастя глибоко зітхнула, усвідомлюючи, що нарешті її чоловік зробив перший крок до справжньої дорослості.
