Сніжинки летять назустріч
Після двадцяти років спільного життя в багатьох бувають напружені моменти. Кирила та Романа це теж не оминуло.
Двадцять років ми прожили з Ромком, багато чого пройшли, сина Олега виховали, зараз він у університеті. Треба подзвонити, як там у нього самотнього життя хотів, от і живе в гуртожитку. І не скаржиться, думала Квітка, сидячи в кріслі, загорнувшись у плед.
Їхній син з дитинства такий же впертий, як і вона. Вона це знає, тому їй легко з ним знаходити спільну мову адже це її відображення. Чомусь вони з чоловіком не наважились на другу дитину, хоча вона й мріяла про двоє. Але життя таке непросте, що вона переконалася у своєму рішенні.
З чоловіком познайомились ще в університеті, одружились на третьому курсі, на четвертому вона народила сина. Добре, що допомогла мати не довелося брати академвідпустку, якось усе вийшло вдало. І разом з чоловіком закінчили навчання.
Звісно, не одразу все було гладко жили тяжко, вічний брак грошей. Але з часом, як то кажуть: «Усе минуло, як дим від яблуні»
Роман підсуетився і влаштувався у велику компанію на престижну посаду, поступово ліз по карєрних сходах. А тепер він заступник генерального директора. Квітці у цьому плані не так пощастило, та й вона не прагнула залізти так високо. Працювала звичайним менеджером, але в іншому офісі.
Роман одразу ж озвучив дружині:
Я, звісно, можу тебе влаштувати до нас, але не хочу, щоб ми разом працювали. Іванко влаштував свою дружину тепер у них вдома одні скандали. Вона його ревнує майже до прибиральниці, до всіх підряд.
Ромцю, я все зрозуміла. Робота це робота, а сімя це сімя. Я теж такого погляду дотримуюся, промовила дружина, а чоловік залишився задоволений її розумінням.
Роман загалом серйозний чоловік. На інших жінок не дуже запальний. Звісно, не без грішка як і всі чоловіки, йому подобаються гарні жінки, і навіть думки у нього бувають ох-ох-ох які. Але дружині він не зраджував хіба що трохи підфліртував. Куди ж без цього, жінки ж часом сами напрошуються.
Квітка ревнувала чоловіка, іноді не витримувала й влаштовувала скандали. Сидить вона в кріслі, за вікном тихо падає сніг. А вона гіпнотизує поглядом екран телефону, де їй усміхається трохи неголене знайоме й рідне обличчя чоловіка.
У квартирі тиша, а обличчя чоловіка продовжувало їй усміхатися. Вона думала:
Усміхається, а мені боляче. Хоч би подзвонив, увесь цей час я почуваюся не в своїй тарілці, сама. А все через те, що не могла перемогти свою гордість і стиснувши зуби погодилась жити окремо, тимчасово. А тепер що? Могла б усе виправити, але ні
Півроку тому Роман повідомив дружині:
У нас в офісі корпоратив на ювілей компанії. Шеф оголосив усі мають прийти з дружинами й чоловіками, ну у кого вони є, усміхнувся він. То готуйся, жінко
Ой, Ромцю, треба купити нову сукню Хочу бути гарною
Та звісно, купимо. Коли?
Давай у вихідний заїдемо по торговельних центрах, так і вирішили.
Сукню Квітка вибрала шикарну, елегантну. Чоловік аж очі вилупив, коли вона її вдягла з новими туфлями.
Ого, Квітко, та ти в мене ще та красуня! з захватом скрикнув він.
А ти думав! гордо підняла голову й засміялась вона.
Квітка сиділа в кріслі й згадувала той корпоратив. Перед її очима стояла одна картина: як її Роман, усміхаючись своєю чарівною усмішкою, танцював із жінками-колегами. А найчастіше з бухгалтеркою Марійкою, яка була в облягаючій червоній сукні, мило посміхалася її чоловікові, щось шепотіла йому на вушко, і обоє реготали.
Квітку залишили з його другом Іванком той у розлученні, прийшов сам, от і не відпускав її з уваги. Правда, Роман запрошував її танцювати, був веселий, питав, чи подобається їй. Вона кивала, але на душі ніяково було, коли бачила чоловіка з іншими жінками.
Коли Іванко нудно розповідав їй чергову байку про відпочинок у Туреччині, Квітка вдавала, що уважно слухає. Після корпоративу приїхали додому. Роман бачив, що дружина чимось незадоволена. Вирішив не питати сама виговориться, та й він і так здогадувався про що
Нарешті, переодягнувшись і змивши макіяж, Квітка промовила:
Мені не сподобалося, як ти поводився на корпоративі. Нащо ти мене залишав із твоїм другом Іванком? Він нудно балакав без кінця тобі здається, мені було дуже цікаво його слухати?
А ти вважаєш, що весь вечір мені треба було не відходити від тебе й тікати від усіх жінок, які хотіли зі мною потанцювати? До речі, частіше вони мене запрошували, ніж я їх. Ти ж, напевно, помітила?
Так, викликаюче відповіла вона, розуміючи, що перебільшує, але зупиниА потім вони разом засміялися, і все стало на свої місце, як ті сніжинки, що тихо падали за віком, обіцяючи новий початок.
