— Спочатку постаріла, а тепер ще й захворіла! Все, подаю на розлучення! — кинув чоловік, роздратовано хлопнувши дверима. Він навіть не підозрював, наскільки сильно помилився…
Соломія сиділа за кухонним столом, міцно стискаючи телефон у руках. Голос у трубі повідомив їй таку несподівану новину, що на хвилину світ навколо зник. Думки скакали, як перелякані птахи, але жодна не складалася в чіткий план.
Що робити? Це питання вдарялося об стіни її серця, але відповіді не було. Ділитися з кимось болем Соломія не хотіла — добре знала, що люди рідко щиро радіють чужому щастю та ще рідше співчувають у біді. Слова — це одне, а що в душі у людини — невідомо.
Колись вона могла розповісти все батькам. Вони були її опорою. Але тепер їх не стало, і Соломії бракувало їх, як ніколи. Чоловік? Колись вона йому довіряла, але останнім часом помічала його холодність. Все частіше він кидав двозначні фрази про вік, натякав, що осінь життя підкралася занадто рано. То статтю в інтернеті процитує про те, що жінки старіють швидше, то вкіс докине, що вона перестала доглядати за собою.
Але Соломія не розуміла, у чому змінилася. Все так само ходила до перукарки, сама робила манікюр після невдалого візиту в салон, купувала стильний одяг. Звичайно, роки залишили слід, але ж і чоловік не молодшав. Інші пари їхнього віку гуляли, тримаючись за руки, сміялися, мріяли. А Соломія все частіше залишалася сама — чоловік «затримувався на роботі», і вона добре розуміла, що ці «затримки» мали інше пояснення.
З дітьми ділитися сумнівами вона не хотіла. Донька недавно вийшла заміж, чекала дитину, а син навчався в іншому місті. Соломія вирішила їх не турбувати. Але одне знала точно — з чоловіком треба поговорити. Нехай скаже прямо, чи лишився в ньому ще той чоловік, у якого вона колись закохалася.
Ввечері вона зустріла Юрія з роботи з серйозним виразом обличчя.
— Щось трапилося? — здивувався він, побачивши її погляд.
— Так, — Соломія глибоко зітхнула, підбираючи слова. — Мені поставили невтішний діагноз. Скажи, якщо мені знадобиться допомога, чи будеш ти поруч?
Юрій занервував.
— Який діагноз?
— Це неважливо, — відповіла вона. — Важливо, чи залишишся ти зі мною, якщо мені стане важко?
Чоловік видихнув, провів рукою по обличчю та сів у крісло.
— Соль, ти ж сама дала мені привід поговорити. Я давно хотів, але відкладав. Коротше, я йду. Ти постаріла занадто рано, а тепер ще й хвороба… Вибач, але я не готовий за тобою доглядати. Мені ще жити, а тут… проблеми. І ще одне — у мене інша жінка. Ти впораєшся, ти завжди справлялася.
Він швидко підвівся, зайшов у спальню, склав речі у сумку.
— За іншим заїду пізніше. Лікуйся. Не пам’ятай лихим.
Двері захлопнулися, і Соломія залишилася сама. Вона не плакала. Только втомлено посміхнулася: «Ось і все, що треба було знати».
Минуло кілька днів. Соломія сиділа біля вікна, роздумуючи, що робити далі. Задзвонив телефон. На екрані — номер сина.
— Мам, ти вдома? — жваво спитав Тарас.
— Так, звісно. Коли приїдеш?
— Ось у чому сюрприз! Мене відправляють на практику в наше місто! Уявляєш?
Соломія засміялася.
— Оце подарунок!
Вперше за довгий час їй стало легше на душі.
За тиждень Тарас був вдома. Того ж вечора Соломія вирішила поговорити.
— Тарунь, я дізналася дещо важливе… — почала вона. — Мені подзвонив нотаріус. Уявляєш, виявилося, що я не рідна дочка своїм батькам. Моя справжня мати кинула мене немовлям і поїхала за кордон із заможним чоловіком. Недавно вона овдовіла, знайшла мене через детектива, але не встигла — загинула в авіакатастрофі. Тепер мені пропонують успадкувати майно.
Тарас присвистнув.
— Оце поворот! А ти сумніваєшся?
— Так. Я не знаю, як до цього ставитися. Вона відмовилася від мене, а тепер я мушу прийняти її гроші?
— Мам, якщо ти відмовишся, все дістанеться комусь іншому. А так… Ти будеш забезпечена.
— Ти маєш рацію. Але я навіть не знаю, з чого почати. Мови не знаю, документів немає…
— Ми все владнаємо, — впевнено сказав Тарас. — Я знайду юриста, який допоможе.
За кілька днів Соломія стояла біля трапу літака в незнайомій країні. Поруч із нею — супутник, Володимир, досвідчений юрист, який знав усі подробиці справи. Він виявився не лише професіоналом, а й цікавим співрозмовником.
— Соломіє, знаєте, я не одразу погодився на цю роботу. Але щось підказало мені, що зустріч з вами буде важливою, — зізнався він.
Вона посміхнулася.
ВоВони оформили всі документи, а коли повернулися додому, Соломія зрозуміла, що справжнє багатство — не гроші, а люди, які люблять тебе без умов.
