Було колись, у давнину, коли Гліб із Соломією осіли у великому домі. Дім простора, двоповерхова хата, якраз для їхньої родини: троє дітлахів кожен зі своєю кімнатою. Найменша Марійка ще не усвідомлювала, що має власний куток їй ледь виповнилося півтора роки.
Спасибі тобі, серденько, за це диво! зітхала Соломія. Така радість бути господинею у великому домі. Хлопці, звісно, носяться, мов вихор, але хай бігають. Діти ж мають розвиватися.
Та згодом зрозуміла: великий дім це й великі клопоти. Антосю вже сім, Дмитрику чотири, а Марійка й досі на руках.
Після вечері Соломія мила посуд, діти гралися, а Гліб, розвалившись на дивані, дивився телевізор. Раптом задзвонив телефон.
Привіт, Богдане, почула голос чоловіка. У нас усе гаразд, а в тебе як?
Соломія здогадалася: це молодший брат чоловіка, що жив у іншому місті з матірю. Хоч Богданові вже тридцять, одружуватися він не поспішав. Закінчивши розмову, Гліб весело промовив:
Богданко весілля збирає! Запрошує нас.
Невже? здивувалася Соломія. А я вже думала, ніколи не одружиться. Живе собі, красенем ходить, жінки за ним поволікаються, мати й годує, і пратиме. Життя малина! Хіба що робота у нього не дуже серйозна, хоч і виш закінчив. Якось легковажно
Чоловік мовчав, задумавшись.
Ти у мене справжній трудоголік, продовжувала дружина. Енергійний, цілеспрямований, а Богдан? Як і раніше в нічному клубі працює?
Так, діджеєм, відповів Гліб.
А хто наречена?
Розповів небагато. Каже, звати Оленка, вчителька молодших класів.
Соломія сіла поруч, помітивши, що чоловік щось вагається.
А де вони житимуть? Може, в Оленки є хата?
Ось до чого я веду, подивився Гліб на дружину. Що скажеш, якщо мати переїде до нас? У неї однушка хіба вони там всі помістяться? А в нас простору достатньо.
Соломія замовкла, обмірковуючи перспективи життя з свекрухою. Гліб теж нервував.
Дружина хитнула кучерявою головою й вимовила:
Знаєш, я не проти. Допомога з дітьми не завадить.
Ти у мене найкраща, поцілував її в щоку Гліб.
Свекруху Ірину Василівну Соломія знала не близько. Та інколи заїжджала до них, але ненадовго. За ніч не пізнаєш людину. Та жити під одним дахом зовсім інша справа. Востаннє вона була на хрестинах Марійки, та й то на день.
Ірина Василівна жінка під шістдесят, лагідна, чемна, охайна. До Соломії ставилася добре, онуків любила. Але дружина думала:
Ну не може бути, щоб усе так ідеально. У кожного є свої химери. Та й ладно, поживемо побачимо
Два місяці Соломія вагалася. Аж поки Глібу не довелося їхати на весілля самому Марійка захворіла.
Через три дні він повернувся з матірю.
Ну от і все, зрозуміла Соломія. Пірвано місток. Тепер у нас на одну людину більше.
Ірина Василівна привезла подарунки: Марійці ляльку, хлопцям машинки. Вечором довго розповідали про весілля.
Оленка у Богдана гарна дівчина. Розумна, взяла його в руки а він, хоча й старший, її слухається.
Свекруха кивала, нічого поганого про молодшу невістку не казала. Соломія навіть подумала про неї добре.
Перший тиждень дружина пильно спостерігала. Але свекруха була ідеальною бабусею: читала онукам казки, грала, допомагала з прибиранням, інколи готувала.
Мамо, бабуся навчила мене шнурки завязувати! хвалився Дмитрик.
А я вже читаю без помилок, додав Антось, який восени йшов до школи. Бабуся зі мною займається.
Соломія була задоволена. Навіть подумала: «Свекруха поганого не навчить».
А згодом Ірина Василівна запропонувала:
Соломійко, ти ж із дітьми втомлюєшся. Давай я візьму готування на себе.
Дякую, мамо! ледь не кинулася їй на шию Соломія.
Того вечора сімя зїла смачну курку з гречкою. Навіть хлопці, які зазвичай не любили гречку, їли з задоволенням.
Глібе, раз у нас є бабуся, давай кудись вийдемо. Стільки часу нікуди не вибиралися, запропонувала дружина.
Раніше вона боялася залишати дітей з кимось. А тепер своя ж бабуся!
Ідіть, не хвилюйтеся, підтримала свекруха. У нас усе буде гаразд.
Вечір у кафе пройшов чудово: музика, танці, сміх.
Як же добре! тішилася Соломія. Та й взагалі, твоя мати справжнє благословення.
Але повернувшись о одинадцятій, вони почули з гостиної:
Вмри! І ти вмри! А ти не втечеш!..
Господи, що це? перелякалася Соломія.
У кріслі перед компютером сиділа Ірина Василівна й грала в «стрілялки».
Мамо? онімів Гліб.
О, вже прийшли? не відриваючись від екрану, відповіла вона. Діти сплять, усе гаразд. Поїсти хоВони переглянулися, посміхнулися, і зрозуміли, що їхня свекруха справжній подарунок долі, який приніс у їхнє життя не лише порядок, а й несподівані радості.
