Тетяна Ярославівна поверталася додому зі звичною неспішністю. Обернувши ключ у замку, вона раптом почула в квартирі голоси. Чужі. Вона зняла туфлі й, ступаючи навшпиньки, пройшла на кухню.
Те, що вона побачила, приголомшило її.
За столом жартома сміялися три молодиці. В центрі, ніби господиня, сиділа її невістка — Мар’яна. На плитці шуміла каструля, а по хаті розносився аромат свіжозвареного борщу. Саме того, який Тетяна зварила зранку на вечерю.
— Що це за безлад?! — різко кинула вона, і на кухні миттєво повисла мертва тиша.
Мар’яна підняла голову й удавано посміхнулася:
— Мамо, подружки просто зайшли. Побалакати. Я їх частувала. Борщ чудовий, правда?
Тетяна Ярославівна мовчки оглянула стіл. На тарілках гостей — залишки її вечері. З серванту — найкращий посуд. З вази — фрукти, куплені на вихідні.
Мар’яна була в сім’ї вже майже два роки. Син Олесь закохався по вуха, одружилися швидко. Спочатку знімали квартиру, але коли господиня вирішила продати житло, опинилися перед фактом — йти було нікуди.
— Мамо, будь ласка, приюти нас ненадовго, — благав Олесь. — Ми швидко знайдемо варіант.
Тетяна прихистила. Але одразу поставила правила. І з першого ж дня зрозуміла: спокійного життя не буде. Мар’яна була зухвалою, нешанобливою, відповідала з викликом. І щоразу знаходився новий привід для роздратування.
Спочату це були крихти на столі. Потім — розкидані речі. Далі — грубе зачинення дверей.
— Чому вас вигнали? — спитала Тетяна одного вечора, не втриманвшись.
— Квартиру продали, — відрізала невістка.
— Не вірю. У таких випадках дають місяць, а вам — два дні. Напевно, у тебе язик з орендодавцями такий самий, як ізі мною?
Мар’яна усміхнулася, вставила в вуха навушники й відвернулася.
Наступного дня Тетяна зібрала крихти зі столу й демонстративно висипала їх на ліжко невістки. Та заклекотіла, почала кричати. Скандал видався гучним.
А ввечері з роботи повернувся Олесь. Він мовчки вислухав матір і поставив одне питання:
— І це все — через крихти?
— Через нешану! — скрикнула Тетяна. — Або живете за моїми правилами, або збираєте речі.
Олесь пообіцяв поговорити з Мар’яною. Вона кілька днів поводилася чемно, а потім усе повторилося. І раптом — різка зміна. Прибирання, тиша, навіть узвар зварила.
Тетяна насторожилася. І недаремно. Через тиждень син повідомив:
— Мамо, ти станеш бабусею.
Замість радості — розчарування. Дитина — а житла немає. До того ж невістка, яку вона не може терпіти.
— Тепер ясно, чому вона змінилася! Ти її умовив! — кинула вона синові. — Але це нічого не міняє. Жити тут ви не будете. Я ще не на пенсію.
Син мовчав. А наступного дня, як тільки Тетяна пішла у гості, Мар’яна покликала подруг. Зварений нею борщ розійшовся по тарілках.
Але Тетяна повернулася раніше. І застала «бенкет» на місці.
— Це моя оселя, не ресторан. Забирайтеся геть! — різко сказала вона. — А ти, Мар’яно, збирай речі.
Мар’яна вийшла, не промовивши слова. Ввечері прийшов Олесь. Побачивши валізу дружини біля дверей, мовчки зібрав своє.
— Якщо підеш, можеш не повертатися, — сказала Тетяна.
Але він пішов. Півроку мати й син не спілкувалися. Лише згодом Тетяна Ярославівна наважилася подзвонити. Вони зустрілися в кав’ярні. З Мар’яною вона більше не розмовляла.
Бабусю Тетяна стала, але здалеку. І якщо шкодувала, то лише про одне: що колись впустила невістку на поріг. Бо повага — це не те, що можна заслужити животом. Вона або є, або її немає.
