**Щоденник.**
Свікруха забрала навіть чайник! Драматичні історії з життя.
Олена боролася, поки свекруха не перейшла всі межі, вимагаючи гроші та речі. Довелося відстоювати свою родину та шукати свободу.
У невеличкому містечку на Волині, де вітер шепоче в старовинних алеях, Олена та її чоловік Тарас намагалися будувати своє життя. Але тінь свекрухи, Гафії Михайлівни, нависала над ними, як важка хмара.
— Який у вас гарний кавомат! Такий би мені додому, — промовила Гафія Михайлівна, дивлячись на сина з тою самою інтонацією, від якої в Тараса холоніло всередині.
— Мамо, він під наш інтер’єр підходить. У тебе ж стиль інший, — спробував відшукатися Тарас, але вже знав, що кавомат незабаром опиниться в її хаті.
Гафія Михайлівна була жінкою, яка завжди добивалася свого. Новий блендер, модна пилосос або навіть скатертина — варто їй сказати «хочу», і Тарас, як слухняний син, ніс їй усе.
— Ти собі новий купиш, сину, а я вже на пенсії, не витягну. Скільки я в тебе вклала, все життя працювала! Ти ж матір любиш? — Гафія Михайлівна вміла говорити так, що заперечити було неможливо. Її слова, ніби солодкий отрута, проникали в серце, і Тарас здавався.
Він ніколи не сперечався. Якщо вона не користувалася подарунками, він не переймався: «Може, ще знадобиться». Як можна було відмовити жінці, що постійно нагадувала про свої жертви?
Тарас виріс у родині, де мати була неперечним авторитетом. На бюджет в університет не пройшов, і Гафія Михайлівна обрала йому платний факультет економіки.
— Це перспективно, сину! Будеш заробляти, як усі нормальні люди, — твердила вона.
Але на першому курсі Тарас зрозумів, що економіка — не його. Мріяв про дизайн, про творчість, але коли подзвонив матері, почув:
— Я вже три семестри заплатила! А тепер що? Я на двох роботах тружуся, а ти мені таке кажеш? Навчайся далі, а потім йди до тітки Марії на практику, я домовилася.
Тітка Марія, подруга матері, працювала бухгалтером. Після пар Тарас їхав до неї, слухав нескінченні розмови про життя і лише іноді — про роботу.
— Мамо, я більше не хочу туди ходити, це не моє, — наважився він через півроку.
Але тоді в його житті з’явилася Олена. Дівчина з сусідньої групи захопила його своєю легкістю. Вони почали зустрічатися, гуляти старими парками, пити каву в кав’ярнях. Тарас, захоплений коханням, став пропускати практику, а тітка Марія скаржилася Гафії Михайлівні.
— Я все для тебе роблю, а ти чим відплачуєш? Із університету вилетиш, ще й з дівчиною бігаєш! — лютувала мати. — Підеш на півставки, гроші мені віддаватимеш. Які зараз ціни? Жодних розваг!
Тарас мовчки погодився. Залишав трохи на побачення, решту віддавав матері. А вона зітхала:
— Мені ж треба для себе пожити. Ти ж не хочеш, щоб мати рано пішла? Ти ж мене любиш, я знаю.
Після випуску Гафія Михайлівна зробила молодим несподіваний подарунок. Вручила ключі від квартири:
— Ось, живіть на здоров’я!
Олена не вірила своїм очам, Тарас обійняв матір, назвавши її найкращою.
— Все для вас копила! — гордо сказала свекруха.
Але квартира виявилася скромною однушкою зі старим ремонтом. Олена не сумувала:
— Зробимо ремонт, буде затишно!
Але радість швидко зникла. Гафія Михайлівна жила поруч і все частіше просила Олену «сходити в магазин», «прибрати кухню» чи «розібрати комору». Олена, хоч і втомлювалася, погоджувалася. Але остання прохання свекрухи її вразила.
— Мені треба новий диван у вітальню, а старий розберемо — безкоштовно. Які в тебе золоті руки, Оленко! — посміхнулася Гафія Михайлівна.
— Я не можу, у нас з Тарасом плани, — спробувала відмовитися Олена.
— Як це? Я сина виростила, квартиру дала, а ти за дріб’язок жадібничаєш? — свекруха перейшла в наступ.
Після цього Гафія Михайлівна перестала просити. Олена зітхнула з полегшенням, але незабаром Тарас оголосив:
— Маму треба в санаторій відправити, путівки дорогі. У тебе ж хороша зарплата, давай допоможемо?
Олена раптом зрозуміла, чому сама платить за продукти, бензин і комуналку. Думала, Тарас збирає на машину, але гроші йшли матері.
— Вона ж нам квартиру дала! Ми без іпотеки, — заперечував Тарас.
— Може, краще іпотеку? Виплатимо, а тобі все життя їй віддавати? — запропонувала Олена.
Але Тарас не слухав. Олена відчувала, що їхня родина руйнується.
Коли Гафія Михайлівна прийшла в гості і забрала новий чайник, Олена вибухнула:
— Як ми тепер чай варитимемо?
— Я принесу старий, новий потім купимо. Що я, мамі мав відмовити? — відповів Тарас.
— А якщо їй наша ліжко сподобається, теж віддаси? — Олена була на межі.
— А те, що ти в маминій квартирі живеш, не вважається? — парирував він.
— Досить! — Олена вирішила пОлена подивилася йому в очі, взяла пальто і вийшла, знаючи, що повернеться лише тоді, коли він зробить вибір.
