**Світло у вікні: шлях до щастя**
Ярослав, або Ярчик, як називала його мама, давно минув тридцять йому вісім. Але для Ганни Степанівни, професора місцевого університету, він залишався хлопчиком, її маленьким скарбом. Вона ніколи не бачила в ньому дорослого чоловіка, здатного жити власним життям.
Ганна Степанівна не була одружена. Усе себе вона віддала роботі та синові, якого народила у тридцять шість років. Ярослав з’явився на світ слабким, і мати робила все, щоб він став сильнішим. Її турбота не знала меж: сама одягала, годувала з ложечки, чистила йому зуби. До трьох років хлопчик виріс міцним, але Ганна не відпускала його від себе ні на крок.
У дитсадку почалися проблеми. Вихователі докоряли:
— Ваш син нічого не вміє сам! Інші діти вдягаються, а він чекає допомоги.
Вона не сприймала критику:
— У дитини є мати! Якщо вам важко його одягнути — шукайте іншу роботу!
Зрештою забрала Ярослава з садка й найняла няню, яка, як і вона, не давала хлопцеві самостійності. Він звик, що все вирішують за нього. До школи Ганна знайшла нову няню — сусідку-пенсіонерку, яка контролювала кожен його крок. Вона домоглася довідок, що звільняли сина від фізкультури. Їжа, одяг, розпорядок дня — все обирала вона.
— З’їж бутерброд, ти не наївся, — говорила Ганна, акуратно намазуючи масло на хліб і подаючи десятирічному Ярославу.
Він слухняно їв, не сперечаючись. З мамою не посперечаєшся.
Ярослав не був повним від природи, але відсутність руху й рясне харчування зробили свою справу. До двадцяти років він став високим, симпатичним, але трохи грузним хлопцем. Вступив до університету, де викладала мати. Колеги посміхалися, коли бачили, як Ганна Степанівна чекає сина у роздягальні, допомагаючи йому надіти пальто. До рукавів його куртки були пришиті рукавички на гумці — аби не загубив.
Ярослав старанно вчився, а після випуску залишився на кафедрі — мати наполігла. Коли йому виповнилося двадцять шість, вона вирішила, що час одружуватися. Наречення обрала сама. Він не заперечував. Але шлюб швидко розпався.
— Вона виявилася не такою, за яку себе видавала! — обурювалася Ганна Степанівна. — Казала, що Ярослав надто безпорадний, критикувала мою турботу. Я не стала терпіти й розлучила їх!
Через десять років вона знайшла іншу наречену. І знову розлучила їх, заявивши, що та «не підходить».
Олена, друга дружина Ярослава, народила сина Данилка вже після розлучення. Ганна Степанівна наполігла на тесті ДНК, який підтвердив батьківство. Та хлопець уперше у житті вирвався з-під материного контролю. Він прийшов до Олени, щоб побачити сина.
Вона жила скромно, у орендованій кімнаті. Побачивши двомісячного Данила, Ярослав змінився.
— Я залишаюся з вами, — твердо сказав він.
Поді— Я подзвоню мамі пізніше і заберу свої речі, — додав він.
