Давним-давно у старій квартирі на околиці Львова вітав запах лиха, замаскований під святкову метушню. Ще на сходах Оксана відчула різкий дим, а сходи були залиті мильною водою, ніби хтось затопив увесь під’їзд. Відчинивши двері, вона кинула на полицю букет із корпоративу, зняла зношені туфлі й наділа капці, жалкуючи, що не взяла гумові чоботи – підлога була немов після повені. З глибини квартири лунав розпачливий котячий крик, змішаний із шипінням, муркотінням і запахом паленини.
– Тарасе, що за чортівня?! – гукнула Оксана, відчуваючи, як серце стискається від поганого передчуття.
Тарас з’явився миттю – у самих трусах, босий, з обличчям, вкритим сажею й подряпинами, з багровим синяком під оком. На голові в нього було рушник, зав’язаний, як чалма у султана, що повернувся з битви.
– Оксанко, ти вже вдома? – пробурмотів він, провинувато опустивши очі. – Я думав, корпоратив, ти ж начальниця, допізна затримаєшся…
Оксана втомлено впала на стілець, схрестивши руки.
– Розказуй, лиха доля. Що цього разу наробив?
– Сонечко, не хвилюйся, – почав Тарас, але голос у нього тремтів.
– Я хвилювалася, коли у дев’яності бандити борг вибивали, – різко перебила Оксана. – Нервувала, коли кризи вдарили, а бізнес мало не звалився. Після цього мені все одно. Доповідай, що в хаті коїться?
Тарас зітхнув, ніби перед стратою.
– Хотів подарувати тобі сюрприз. Не звичайне свято. Вирішив прибрати, постирати, вечерю приготувати. Взяв відгул, сходив на базар, купив ягнятини. А далі все пішло шкереберть.
– Ягнятина? – уточнила Оксана, відчуваючи новий поворот подій.
– Ні, пралька, – зізнався він. – Я закинув білизну, поставив м’ясо в духовку, почав прибирати. А потім кіт…
– Він живий? – Оксана схопилася, очі спалахнули тривогою.
– Живий, живий! – поспішив Тарас. – Трішки мокрий. Клянусь, коли я вмикав машинку, його там не було! А потім він… ну, опинився всередині.
– Як?! – Оксана стиснула кулаки. – Як кіт міг залізти у закриту пральку?!
– Не знаю, – Тарас розвів руками. – Просочився, мабуть.
Оксана заплющила очі, борючись із бажанням задушити чоловіка.
– Продовжуй, геній. І покажи кота. Хочу переконатися, що з ним усе гаразд.
– Е-е, Окс, він там… – Тарас завагався. – До нього треба йти.
– Лапи на місці? – голос Оксани став льодяним.
Тарас потер обличчя, вкрите подряпинами.
– Та ще як! Тільки тимчасово… обездвижений. З міркувань безпеки.
– Гаразд, далі, – видихнула Оксана, готуючись до найгіршого.
– Отже, поки кіт… е-е, прасувався, я відчув запах паленини. Побіг у кухню, відчинив духовку – а там пекло! Пальці обпік, ягнятина горить. Плеснув олії, а воно як вибухне! Волосся зайнялося, дим валить, я гашу. А тут кіт заревів. Дивлюся – його очі за склом пральної машинки. Розумію, що йому там не дуже. Вимкнув пралку, а вона не відчиняється. Кіт реве, плита горить, обличчя болить, волосся тліє. Схопив лом – ось, машинка потекла, але кіт вискочив. Поки я гасив вогонь, ця тварюка носилася по хаті, верещала, як порізана, розбила вази, обдерла шпалери, зірвала штори, розлила вино, що я для вечері приготував. Сусіди знизу стукали по батареї, погрожували кастрацією. Не знаю, коту чи мені. Але все під контролем, не хвилюйся!
Оксана витерла сльози – чи то від сміху, чи то від жаху – і рушила вглиб квартири. Руйнація була епічною: розбиті вази, калюжі води, обірвані шпалери, сморід паленини. На батареї, прив’язаний за всі лапи, висів кіт Грицько, з мордою, замотаною старим шарфом. Живий, але в шоці. Оксана подивилася на чоловіка, і її очі звузилися.
– Поясни, – вимагала вона.
– Розумієш, він не хотів сидіти спокійно, – залепетів Тарас. – Був мокрий, а я боявся, що не висохне до твого приходу. Віджиматись не дав, довелося прив’язати. А морду замотав, щоб не верещав – сусіди вже грозилися викликати міліцію та знахурку.
Оксана відв’язала кота, витерла його рушником з голови Тараса й звільнила мордочку. Грицько зашипів, але притулився до господині.
– Ти – нікчема, Тарасе, – тихо промовила вона. – Він міг задихнутися. Хоча після пральної машинки йому, як і мені, вже нічого не страшно.
Вона опустилася на диван, притискаючи кота, й дивилася на чоловіка.
– Ну?
– В сенсі? – Тарас похилив голову. – Мені одразу вішатися чи почекати?
– Вітаю, дурнику, – зітхнула Оксана. – Жіночий день же.
Тарас сяянув, метнувся у кімнату йВін повернувся з кольцом і зім’ятим букетом троянд, який Грицько встиг потоптати, але де все ще було видно його любов.
