Я виховувала сина сама. Так вийшло — чоловік, від якого я завагіла, не захотів ні штампа в папірці, ні відповідальності. А коли народи ївся Андрійко, його батько їу невдовзі зник — спочатку затримувався ночами, потім ішов на «вечірки з друзями», а одного дня просто не повернувся. І все — лишилася я сама з немовлям на руках і з пусткою в серці, яку треба було загоїти не сльозами, а ділом.
Тоді мені допомогли мої батьки. Без мами й тата я б не впоралась. Тато носив вугілля, сам змайстрував пічку, а мама варила борщі, колихала коляску, ночами сиділа з дитиною, коли в мене не лишался сили. Ми вистояли. Я працювала в ательє, брала додаткову роботу, шила вдома. Усе лише заради сина — щоб у нього було все, щоб він не почував себе обділеним.
Андрій ріс гарною дитиною — добрим, слухняним, усміхомливим. А коли прийшов час іти до армії, я плакала вночі, боялася, що втрачу з ним зв’язок. Та через знайомих домовилась, щоб його направили в частину недалеко від нашого міста. Їздила до нього щотижня, а коли були можливі поїздки — командир відпускав його додому. Додому — до мене, під мою опіку.
Служба закінчилася, він вступив у технікум. І ось тоді все змінилося. Він познайомився з дівчиною на ім’я Олена. Я побачила її на одній із свят — вражаюча, висока, погляд зі зверхністю, трималась так, наче вже давно про всіх усе знала. Андрій сяяв біля неї, як хлопчинка. А вона — усміхалася так, як усміхаються не до рідних, а до випадкових прохожих.
Від першої зустрічі я відчула: вона не хоче мене в його житті. Ані мене, ані моєї мами, яка теж обожнювала онука. Олена не чула моїх слів, коли я намагалася пояснити: я не суперниця їй. Я — його мати. А вона — кохана жінка. Це різні ролі. Та вона ніби змагалася. І вигравала.
Перед весіллям я зважилася на щорічний крок — віддала їм свою двокім.атну квартиру в Кременчуці. Не паларе, але все своє, все нажите, все з любов’ю. Переїхала до мами, бо Андрій казав: «Мамо, нам так буде краще». Я вірила. Думала — це нас зблизить.
Спочатку була вдячність. А потім почався «капітальний ремонт». Олена викинула всі меблі, переклеїла шпалери, навіть світильники замВона зробила з нашого дому чужий простір, де не лишилося жодної речі, яка б нагадувала про мене.
