**ТАНЕЦ З СУКНЕЮ**
— Дівчино, у вас щось трапилось?
Біля Яринки стояв літній чоловік. Начебто зійшов зі сторінок старих романів, які вона так любила. Вони вже зустрічалися раніше — він часто гуляв парком. Завжди у довгому чорному пальто, в капелюсі та з витонченою тростиною. Нагадував графа з тієї книжки, яку вона нещодавно читала. Той теж носив лише чорне і мстився за всіх по-справедливості.
— Ні, у мене все добре.
Вона шмигнула носом, а чоловік одразу простягнув їй хусточку. Ярина вагалася секунду, але взяла її й голосно висморкалася. Він мимоволі посміхнувся, а вона знову подивилася на нього.
— Я попраю й поверну вам.
Він засміявся.
— Не треба, цього добра у мене вистачає. А як ви дивитеся на те, щоб з’їсти по морозиву?
Вона навіть не знала, що відповісти, але змогла прошепотіти:
— Дякую, але в мене нема грошей. Може, іншим разом.
— Арсен Петрович.
Чоловік підняв капелюха.
— Ярина.
Їй нічого було піднімати, тож вона встала. Арсен Петрович одразу подав їй руку.
— Коли поруч із дівчиною, жінкою чи навіть дитиною є чоловік — вік не має значення, — то й мови бути не може, щоб вона платила за морозиво.
Ярина слухала його, наче зачарована. Усі ці слова були ніби з іншого світу. До такого вона не звикла.
Сьогодні Оксана, її однокласниця, знову виставила її посміховиськом. Все почалося на перерві, коли клас пішов у їдальню, а Ярина, як завжди, влаштувалася з книжкою на підвіконні. У їдальню вона не ходила — платити було нічим.
— Коваленко!
Ярина підняла голову. Перед нею стояла Оксана, а поруч — Павло, хлопець, у якого вона була закохана з п’ятого класу.
— Що?
— Там у мене котлета залишилася, можеш піти забрати.
Навколо вже збиралися інші.
— Дякую, мені не треба.
— Та чого «не треба»… Ти взагалі знаєш, що таке котлета?
Усі зареготали. Ярина зістрибнула з підвіконня так невдало, що джинси, яким було вже п’ять років, одразу порвалися на коліні.
Сміх лунав так, що аж стіни здригнулися. Вона не пішла на урок — схопила портфель і вилетіла зі школи. У цьому парку вона завжди ховалася: коли в школі ставало нестерпно, коли батьки запрошували гостей, від яких у квартирі стояв перегар. Цей парк був її схованкою. Часто вона сиділа тут із книжкою. Саме тоді Арсен Петрович і помітив її. Спочатку здивувався — молода дівчина з книгою тепер рідкість. А потім побачив, як вона погано одягнена, худа, майже прозора.
Вони сіли за столик у кав’ярні.
— Ярино, я сьогодні забув пообідати. Ви не вважатимете мене нав’язливим, якщо я попрошу вас скласти мені компанію?
Ярина посміхнулася. Цей чоловік говорив так, ніби вони жили у минулому столітті.
Звичайно, вона погодиться. Сьогодні, крім порожньої чашки чаю вранці, вона ще нічого не їла.
Арсен Петрович зробив замовлення й подивився на неї.
— Ну, розкажіть, що могло засмутити таку прекрасну панночку?
— Нічого серйозного, просто дрібні неприємності в школі.
— Дозвольте запитати, у якому ви класі?
— У 11-му. Через два місяці я вільна птиця.
— Куди плануєте вступати?
— Поки не знаю… Куди пройду на бюджет. Але завжди мріяла стати лікарем. Хоча, мабуть, так і залишиться мрією.
— Чому?
— Щоб стати хорошим лікарем, потрібно багато часу, а мені треба працювати. Тому, скоріш за все, піду на медсестру.
— Дивна у вас логіка. Хочете бути лікарем, а станете медсестрою. У вас проблеми з навчанням?
— Ні, я вчуся добре. Просто…
Ярина завагалася.
— Мої батьки… Їм потрібна моя допомога.
Арсен Петрович зрозумів, що дівчина не дуже хоче говорити про родину. Саме тоді принесли замовлення, і вони відволіклися. Він непомітно спостерігав, як вона їсть — видно було, що вона намагається не поспішати, але їжу майже не жувала.
Потім вони ще трохи погуляли, поговорили про книжки.
— Знаєте, Ярино, в мене є одна книга, яка вам точно сподобається. Завтра я принесу її сюди, у цей самий час. Обов’язково приходьте.
Ярина прийшла. У бібліотеці вже не залишилося книжок, які б вона не читала. Романів було небагато, тому деякі вона перечитувала по кілька разів.
Дружба з Арсеном Петровичем міцнішала з кожним днем. Вони часто сперечалися, обговорюючи героїв книжок, і, непомітно для дівчини, він підгодовував її. Ярина знала, що він живе у гарному будинку, де квартири дорогі. Живе один — дітей у нього не було, а дружина давно померла.
Одного разу вона так захопилася читанням у парку, що не помітила, як смеркло. Треба бігти додому. Мати почне кричати, що вечеря не готова. Хоча що там готувати? Лише макарони зварити та підсмажити на олії.
Вона увійшла в квартиру, від якої смерділо перегаром і цигарками,Вона звалює макарони в каструлю, і раптом чує, як двері відчиняються – це Арсен Петрович, який непомітно пішов за нею, щоб упевнитися, що вона в безпеці.
