Тіні минулого: драма біля домашнього порогу
Дмитро, намагаючись ступати безшумно, переступив поріг квартири у старому будинку на околиці Чернігова.
– Ну нарешті, я вже зачекалася, – донеслося з кухні голос дружини, м’який, але з легким тривожним відтінком. – Не можна ж так засиджуватись на роботі. Будеш вечеряти?
Дмитро мовчки кивнув, сідаючи на стілець. Оксана, його дружина, спритненько розігріла котлети з картопляним пюре, наповнивши кухню затишним ароматом.
– Коханий, у тебе все гаразд? Виглядаєш якимось розгубленим, – з турботою запитала вона, уважно дивлячись на чоловіка.
– Так, усе нормально, – ухильливо відповів Дмитро, тереблячи край серветки. – Просто… Нам треба поговорити…
– Говори, – тихо, але наполегливо промовила Оксана, сідаючи навпроти.
– Я зустрів іншу жінку, – випалив Дмитро і заплющив очі, ніби чекаючи удару. Він і подумати не міг, якою буде реакція Оксани на його зізнання.
***
Раніше того вечора, проводжаючи Дмитра, Мар’яна притулилася до нього, обіймаючи так, ніби не хотіла відпускати. Її голос був ніжним, майже благальним:
– Любий, ти ж справді зробиш це сьогодні? Як обіцяв…
– Не знаю, – зніяковіло пробурмотів Дмитро, незграбно обіймаючи її у відповідь. – Але я постараюсь…
– Будь ласка, постарайся, – прошепотіла Мар’яна, її очі блищали у напівтемряві. – Рано чи пізно це все одно доведеться зробити…
Вона поцілувала його, затягуючи назад у теплу спальню, де час, здавалося, зупинявся.
***
Через годину Дмитро йшов темними вулицями міста, відчуваючи, як серце стискається від страху. Як сказати дружині? Як подивитися в очі Оксані, яка п’ятнадцять років була його опорою? Як пояснити, що він, дорослий чоловік, втратив голову, наче хлопчина? І найголовніше – як виправдати те, що він збирається зруйнувати сім’ю?
Перед очима спливВ ту ж мить двері відчинилися, і Оксана стояла на порозі, мовчазна, з очима, повними розуміння та болю, але без слів докору.
