**Таємниця, яка розколола родину**
У Василя важко захворіла сестра, яку він усе життя вважав матір’ю.
— Василю, мені вже недовго… — прошепотіла жінка, її голос тремтів від слабкості. — Пообіцяй, що не розповіси ні братові Миколі, ні сестрі Олені ту тайну, яку я тобі відкрию. І зробиш усе, щоб зберегти мир у родині після мого відходу…
— Обіцяю, — рішуче відповів Василь, стискаючи її холодну руку. Він любив її, незважаючи на те, що вона завжди більше піклувалася про Миколу й Олену.
— Василю… ми з тобою не мати й син… — тихо промовила вона.
Василь завмер, серце стиснулося від жаху. Що вона має на увазі?
— Миколо, треба продати батьківську хату в цій глушині під Черніговом, — наполягала Олена. — Кому потрібен цей старий халабуда? Хай стоїть пустым? Краще продаймо, поділимо гроші!
— Олено, хата не потребує витрат. Життя непередбачуване, раптом знадобиться? В тебе, в мене, у Василя буде куди повернутися, якщо що, — заперечував Микола.
— Не потребує? А комунальні послуги хто сплачує за цей «палац» з видом на закинуте поле? — Олена скривила губи в своїй звичній гордовитій гримасі. — Чекати, поки ми постаріємо? Я хочу жити зараз!
Олена працювала економісткою у місцевій фірмі. Її чоловік, Олег, був водієм. Вона вважала, що зробила йому ласку, вийшовши за нього заміж. Свекруха ж мріяла, щоб син покинув ту «гультяйку-вискочку, що байдикує по ресторанах з подругами, а то й гірше». Життя Олени було сповнене сварок із свекрухою та спроб змусити чоловіка здобути освіту та «стати гідним». Олег відмахувався, вважаючи це капризами, і навіть не здогадувався, що дружина вже вишукує когось «перспективнішого». Він думав, що мати просто ревнує, і пишався собою, не допускаючи думки, що Олена може мріяти про іншого. Любов до неї вигоріла, але вона вносила в його життя хоч якусь іскру.
Микола ж вважав себе найуспішнішим із трійці. Він працював у міській раді, швидко просувався по службі та переїхав до Чернігова, де отримав службове житло. Жив він із дружиною Ганною та двома дітьми — дванадцятирічним Тарасом і шестирічною Софійкою. Зарплата була скромною, розкошувати не виходило. Ганна намагалася відкрити ательє, але справа провалилася, і вона змирилася, що краще «триматися за синицю в руках». Микола знав, що в Олени і Василя дітей не було, і таємно сподівався, що батьківська хата дістанеться його дітям. Він не ділився цими думками, вони гріли його.
У Миколи була ще одна сім’я — коханка Наталя та двоє синів від неї. Він жив із нею майже стільки ж, скільки й із Ганною. Колись вибирав між ними, але після того, як Ганна завагітніла першою, вона стала його офіційною дружиною. Ганна підозрювала про Наталю, але мовчала — йти їй було нікуди, власного житла не було. Микола цим користувався, вдаючи зразкового сім’янина.
— Василю, привіт, це Олена. Я говорила з Миколою, він не хоче продавати свою частку. Підтримай мене! — Олена додзвонилася до брата, який був у черговому відрядженні.
— Олено, ти ж знаєш, мені гроші не потрібні. Вирішуй із Миколою, я прийму будь-яку вашу думку, — різко сказав Василь.
— Ти завжди ухиляєшся від родинних справ! — спалахнула вона. — Я хочу розлучитися з Олегом, почати нове життя. Мені потрібні гроші на житло. Чоловіки не побіжуть за тридцятип’ятирічною без власної квартири! А в Олега житло — єдина його гідність.
— Знаю твої плани, але не підтримую. Боюся, без Олега ти зовсім загубишся. Пам’ятаєш, як я витягував тебе з халеп? — нагадав Василь.
У Василя, старшого, справи йшли добре. Він хотів підтримати Миколу й залишити хату, але розмова із сестрою все змінила.
— Миколо, Олена хоче продати свою частку. У тебе з грошима все гаразд. Давай я подарю тобі свою частину, а ти викупиш у Олени її? Хата буде твоя, усі задоволені, — запропонував він.
— Ти за кого мене тримаєш? — огризнувся Микола. — Олена зажадає повної вартості! Якщо вже зовсім притисне, викуплю за копійки. А твою частку даруй, не відмовлюся. Ти ж у нас багач!
Різниця у п’ять років не заважала Миколі заздрити Василю. Він злився на його успіхи, влаштовував дрібні пастки. Олена теж дратувала Миколу, але вони тримали крихкий нейтралітет. Василь же виводив їх із себе своєю рівновагою. Олена приховувала неприязнь лестощами, а Микола відверто хамив.
Василь згадував слова сестри, яку вважав матір’ю:
— Василю, мені вже недовго. Пообіцяй, що не розповіси Миколі й Олені тайну, яку я тобі відкрию, і збережеш мир у родині.
Вона була слабка, змучена хворобою та горем після смерті чоловіка, яВасиль глянув у вікно на дощ, що стукав у шибки, і зрозумів, що час розчарувань минув — тепер він мав знайти себе поза цими стінами.
