Тінь минулого давила на нас, не даючи зробити глибокий подих.
Як же я втомилася від колишньої дружини мого чоловіка! Вона так і не знайшла собі нікого після розлучення. Їй ледве за тридцять, а вона, наче б то, одержима помстою. У них двоє спільних дітей, і вона використовує їх, щоб руйнувати наше життя. Вона постійно твердить, що я вкрала її родину, і робить усе, щоб нас роз’єднати. Як? Через дітей! Дзвонить чоловікові щодня: «Діти плачуть, кличуть тата додому!» Її ревнощі отруюють усе навколо.
Але я не відбирала Тараса в сім’ї. Ми познайомилися у Львові, працювали разом у одній фірмі. Я знала, що він одружений, і між нами не було нічого, крім службових розмов. Тоді я зустрічалася з хлопцем, який постійно пропадав у відрядженнях. Пам’ятаю той корпоратив, куди ми прийшли зі своїми половинками. Його колишня, Марічка, поводилася огидно: напилася, фліртувала з чужими чоловіками, влаштовувала сцени. Я була в шоці.
Тарас пішов від неї незабаром після того. Я в той час також перевернула своє життя: розійшлася з хлопцем, змінила роботу, отримала підвищення. Тарас, маючи свою квартиру, тинявся по орендованих, поки Марічка гадала, що він «побігає й повернеться». Але він не повернувся. Ми почали зустрічатися, а потім одружилися.
Минуло три роки з нашої весілля, але Марічка не заспокоюється. Вона не тільки сама не може змиритися, але й втягує дітей у свої інтригу. Їхній доньці вже дев’ять, синові — сім. Вони вже розуміють, що відбувається. Одного разу донька зізналася Тарасові, що мама змусила її плакати в трубку й казати, як вони сумуТа так і не змогла прийняти, що Тарас знайшов щастя без неї, і продовжувала затьмарювати наше життя своїми гіркими іграми.
