Тіні зради: шлях до нового щастя
Оксана часто їздила у відрядження. Раз на місяць вона на два-три дні вирушала до головного офісу компанії у сусіднє місто. Микола звик до її відсутності й не заперечував. Вони працювали у різних фірмах, зустрічались увечері, проводили разом вихідні — та й то не завжди. У Миколи було хобі — полювання. Він часто виїжджав з друзями на природу. Оксана не заперечувала, розуміючи, що чоловікові потрібен особистий простір.
Вони прожили разом двадцять чотири роки, довіряючи одне одному без контролю. Їхня донька нещодавно вийшла заміж і поїхала з чоловіком до іншого міста. Оксана, залишаючись сама, читала, бачилась з подругами. У їхній родині панували мир і спокій — вона була поступливою, уникала сварок, гасила конфлікти в зародку. Миколі все подобалось.
Але у деяких чоловіків настає момент, коли, як кажуть, «чорт у ребро». Такий момент настав і у Миколи. Він закохався у колегу Маріанну — на десять років молодшу, неодружену, яскраву та товариську. Вона швидко влилася в колектив, подружилась з усіма й звернула увагу на Миколу. Із усіх чоловіків у офісі він здався їй найвпевненішим, стильним і, ніби ненароком, часто опинявся поруч.
Колеги, помітивши новий роман, здивувались: Микола славився взірцевим сім’янином. Але він закохався, як хлопчина! Вони шепотілись, попереджаючи Маріанну, що в Миколи любляча дружина. Та вона лише махала рукою. Маріанна належала до тих жінок, що полюють на одружених чоловіків, вважаючи їх легкою здобиччю. У неї був досвід: з попередньої роботи вона пішла через скандал із дружиною начальника, яка влаштувала їй «гостинну» зустріч.
Микола, який ніколи не зраджував дружині, втратив голову. У свої сорок сім він почувався на піку сил. Не звиклий приховувати почуття, він відкрито захоплювався Маріанною. У вихідні зникав, посилаючись на полювання з друзями. Оксана запідозрила щось недобре і якось жартома запитала: «Миколо, щось ти по вихідних удома не буваєш. Хіба не завів кого, рідний?»
«Що ти, Оксанко! — відмахнувся він. — Друзі кличуть, ти ж знаєш».
Півроку Микола вів подвійне життя. Маріанна все більше його вабила, він проводив із нею все більше часу, навіть запрошував додому, коли дружини не було. Оксана поверталась із відрядження у гарному настрої: звіт здано, проект захищено, і вона їхала додому на день раніше. Її сріблястий автомобіль м’яко ковзав трасою, у салоні тихо грала музика.
«Завтра на роботу не піду, — думала вона. — П’ятниця, я мала приїхати завтра. Куплю вина, посидимо з Миколою. А то знову на своє полювання помчить».
Відчинивши двері, вона побачила чоботи чоловіка та жіночі туфлі. «Може, донька приїхала?» — промайнула думка. Але, увійшовши у вітальню, вона завмерла. На дивані сиділа молода жінка у короткому халаті, а Микола виходив із спальні, на ходу застібаючи сорочку.
«Оксано? Ти звідки? Ти ж завтра…» — пробурмотів він.
«А я сьогодні, — холодно відповіла вона. — Що тут відбувається? Хто вона?»
«Добрий день, я Маріанна, — втрутилась жінка. — Працюємо з Миколою, зайшла у справі…»
«У справі? У такому вигляді?» — Оксана розвернулась і, грюкнувши дверима, вибігла з квартири.
Дібравшись до машини, вона розридалась. Її світ розвалився. Вона не могла повірити, що стала обдуреною дружиною. Чула такі історії, але думала, що її це не торкнеться. А тепер зіткнулась із зрадою віч-на-віч.
«Оце тобі й Микола! — думала вона. — А я, наївна, вірила. Цікаво, давно це триває? Напевно, не вперше, коли вже додому привів».
Ніч вона провела у матері. Вранці купила новий замок, попросила зятя його встановити. Зібрала речі Миколи у сумку й залишила біля дверей. Усю ніч вона обдумувала, що робити, і вирішила подати на розлучення. Знаючи Миколу, вона не хотіла його слухати — він умів переконувати.
Ввечері вона зустріла чоловіка біля дверей. Поки він возився з ключем, намагаючись відчинити новий замок, Оксана виставила сумку й перегородила вхід. «Забирай речі й іди. Бачити тебе не хочу. Ти мене знаєш — не пробачу. Гаразд би на стороні, але ти привів її до нашої спальні. Побачимось у суді», — чітко промовила вона, зачинивши двері.
Микола благав: «Оксано, вислухай, я все поясню! Пробач, не знаю, що на мене знайшло». Але вона була непохитна. Він чекав її біля дому, офісу, матері, подруги — та Оксана не піддавалась. На суді він ще раз намагався вибачитись, але натикався на крижаний погляд.
З Маріанною стосунки поступово згасли. Микола став дратівливим, а вона не хотіла його розуміти. Незабаром Маріанна оголосила, що чекає дитину. «ЯМикола гірко зітхнув, коли зрозумів, що його нове щастя — це лише тінь минулого, яке він так легковажно втратив.
