На початку нашого спільного життя ми з Валерієм ніколи не сперечались з приводу того, що в нас настільки різні погляди на життя. Я з простої родини робітників, які тільки те й робили, що втлумачували мені в голову, що головне покликання жінки – вийти заміж, народжувати та виховувати дітей та вести домашнє господарство. Мама моя закінчила тільки вісім класів школи, але читала дуже погано. Я з самого дитинства знала, що моє місце на кухні, тому після школи теж не стала далі навчатись.
А мій чоловік, Валерій, навпаки, з дуже інтелігентної родини. Його тато – вчений, а мама – завуч в школі. Чоловік з дитинства був привчений читати книжки. Він ходив у бібліотеку, відвідував гуртки. Батьки віддали Валерія навчатись в один з найкращих вишів країни, тому він отримав хорошу освіту й став дипломованим спеціалістом в галузі енергетики.
Мене ж чоловік покохав за мою просто та невимушеність. Спочатку його абсолютно не хвилювало те, що я крім школи та профтехучилища нічого не закінчила. Ми говорили про життя загалом та про наше майбутнє. Але потім я помітила, що після весілля Валерій трохи змінився. Він перестав брати мене з собою на різні заходи, а в ті рідкі випадки, коли брав – попереджав, щоб я багато не говорила. Та, на щастя, незадовго після весілля я завагітніла й не могла відвідувати заходи з іншої причини.
Спочатку я сиділа вдома, коли була вагітна, а потім з маленькою донечкою. Не до цього всього мені було. Та й чоловікові, в принципі, теж. На період, поки донька була маленькою, ми налагодили стосунки, адже все, що потрібно було чоловікові вдома – домашній затишок та гарячу вечерю він отримував. Все було чудово до того моменту, поки наша донечка Олеся не виросла й закінчувала школу.
– Куди ти хочеш вступати? – Запитав у Олесі чоловік.
– Нікуди не буду. – Сказала донька. – Он мама ніде не вчилась й чудово. Я так само хочу.
– Ти хочеш як мама все життя, крім каструль нічого не бачити?! – Розгнівався чоловік. – Хочеш бути безграмотною простачкою, з якою потім чоловікові й поговорити не буде про що?! Це добре, що твоїй матері з чоловіком пощастило, а якби був не я, а хтось інший? Ти думаєш він би довго її терпів?!
Тоді я зрозуміла, що насправді про мене думає чоловік. Він ніколи не говорив мені в обличчя, що вважає мене малограмотною простачкою, але зараз відкрив своє справжнє обличчя.
Ні, я розумію, що донечці потрібно навчатись й здобувати професію, але яке право чоловік має принижувати мене перед дитиною?
Я вже третій день плачу й не знаю, що мені робити? Чи йти навчатись, аби бути цікавою для чоловіка чи шукати чоловіка, для якого я буду цікавою й без вищої освіти?
